Микола Миколайович Панов - В океані

— Тут пристаємо! — сказав Агєєв. — Зійти тут зможете? — спитав він лоцмана по-норвезьки.

Олсен кивнув. Мічман ухопився за іржаве причальне кільце, в той час як Жуков вправно діяв відпорним гаком. Було чути, як із шипінням і плескотом терлась об каміння вода. Зграя гагар знялася з дальніх скель, сповнюючи все навколо різким, тривожним криком.

Маяк був прикритий з моря диким нагромадженням скель. Між цими скелями виднілася стежка, що вилася вгору. З-за повороту вийшло кілька чоловік, нерухомо стали на стежці і мовчки дивилися на шлюпку.

Це були високі худорляві чоловіки, літні й молоді, одягнені в шкіряні потерті безрукавки і в червоні светри домашньої роботи. «З усього видно — норвезькі рибалки», подумав Агєєв.

Олсен вистрибнув на дощаний слизький настил.

— Тут, у шлюпці, чекатимемо вас, — сказав мічман.

— Мангетак!

Олсен хвилювався все більше. Швидко пішов крутою стежкою до рибалок, які чекали нагорі.

З криками ширяли над острівцем потривожені птахи. Дивне, непривітне враження справляла вишка мовчазного маяка, що дивився з-за скель своєю заскленою вершиною…

Старшина Костиков у шерстяному светрі і стьобаних ватяних штанах сидів біля докової башти на бухті білого троса, дихав часто й глибоко. Він тільки що вийшов з-під води. Його ще мокрий скафандр розкинув зеленуваті резинові руки на палубі, янтарножовтій від іржі та білої морської солі. Скафандр був схожий на людину, яка, стомившись до краю, лягла навзнак.

Біля борту працювала помпа. Од помпи відходили за борт шланг і сигнальний кінець.

Пушков, насунувши на біляву голову навушники телефону, не зводив очей з хвиль, що били в понтон. Зараз під водою працював Коркін.

Один за одним пірнали водолази в океанську глибінь, обслідуючи пошкодження доку.

— Ну як, старшина? — спитав Сливін Костикова.

— Пробоїна невелика, товаришу капітан першого рангу. Заміряв її, зараз Коркін, уточнює замір.

Він устав, підійшов до кормового^ зрізу.

— Течія тут дуже сильна. А коли спливеш на поверхню, хвилями об борт б'є… Час би Коркіну виходити.

— А ось він і виходить, — сказав Пушков, вдивляючись за борт. З'являючись з хвилястих зеленуваточорних глибин, за бортом білів безперервний струмінь пухирів. Замерехтіли в глибині круглі відблиски міді. Людина в скафандрі, мов чудернацька головата риба, виринула на поверхню, працюючи плавцями рук.

Здавалося, хвиля, ударить її об залізну стінку, але вона спритно вхопилася за східець скоб-трапа, піднімалася з води, важко підтягуючи ноги в свинцевих, окутих міддю калошах.

Відгвинтили величезну кулю мідного окатого шолома. Чорноволоса голова Коркіна з'явилася над круглим резиновим коміром. Коркін жадібно дихав, ковтаючи вологий вітер.

— Усе точно, як заміряв старшина, — сказав, переводячи подих, Коркін. — Пошкоджень немає, крім пошкодження в підбаштовому відсіку другого понтона.

— Значить, дозволите заводити пластир? — спитав Костиков.

— Приступайте, — сказав Сливін.

Легким, майже юнацьким кроком командир експедиції збіг по крутих прольотах трапів, що з'єднують стапель-палубу з верхом башти. Трохи задихаючись, Андросов ішов слідом за ним.

У дощаній рубці чергового офіцера чекав біля апарата радист.

— Викличте капітана «Прончищева», — наказав Сливін.

Андросов зупинився біля прапора, що майорів на штоці. Глянув на обриси криголама, на «Пінгвін», ще не з'єднаний тросами з «Прончищевим»… Почав вдивлятися в лінію берегових скель.

Смуга прибою здіймалася біля підніжжя скель острова Скумкам. Башта маяка здавалася нерухомим гребенем хвилі, що знялася в повітря… Не було видно ні шлюпки, ні будь-яких ознак життя на острівці. Але ось від берегових складок щось рушило, почало віддалятись од лінії прибою. Шлюпка поверталася на док.

— Капітан «Прончищева» на апараті, — доповів із рубки радист.

Начальник експедиції взяв переговорну трубку.

— Сливін говорить. Сергію Севастяновичу, док, на щастя, має невелике пошкодження. Знімемося з якорів, як тільки заведемо буксири на «Пінгвін». Зараз повертаюсь на криголам, прошу почати підготовку до заводки. Як зрозуміли мене? Переходжу на прийом.

Він відпустив важіль трубки, слухав, що говорить Потапов. Знову натиснув важіль.

— Зрозумів вас, Сергію Севастяновичу.

Віддав трубку радистові, вийшов з рубки. Заклопотано глянув на Андросова.

— Правильно говорить народ, нещастя ніколи не приходить одно. Боцман Птицин зліг. Нога розболілася. Ходити не може. Зараз уточнимо: якщо взяти на «Прончищев» мічмана Агєєва, чи впораються тут без нього? А мічман служив раніше на криголамах, знає їх якірні й швартові установки…

— Я вже уточняв — впораються тут без Агєєва… А що Птицин зляже — треба було чекати, — сказав Андросов. — У нього серйозний ушиб. Під час аварії, згарячу, може, й болю того він не відчував, а потім ушиб себе показав… Мічман Агєєв уміє передавати свій досвід, за час походу виховав згуртований колектив. Якщо накажете перейти мічманові на криголам, його тут замінить боцман Ромашкін.

— А он і шлюпка вже підходить. Швидко обернулися, — сказав Сливін.

Вони спустилися по трапах. Парус на шлюпці був уже спущений, шлюпка точно, впритул підходила до понтонів. Олсен перший піднявся на палубу доку.

Норвезький лоцман увесь тремтів від стримуваного обурення.

— Ну, товаришу Олсен, що там на маяку? — спитав Сливін.

— Там на маяку… — Олсен швидко підвів старечі збентежені очі. — Там на маяку вчинено великий злочин. Там рибалки дуже налякані. Ловили тріску, залишилися ночувати на острові через туман. Уночі побачили, що погасло світло, прийшли на маяк… Старший серед них — Гельмар Верле, шанована в окрузі людина, дуже здивований, розсерджений…

У міру того як Олсен говорив, Андросов стиха перекладав його слова морякам, що скупчилися навколо.

— Вони розуміють, що значить маячний вогонь у таку негоду. Коли бігли на маяк, побачили — в морі з'явилось інше світло. Доглядач і його помічник лежали непритомні, а наверху був якийсь чоловік, злочинець.

Олсен обвів поглядом старшин і матросів, що стояли нерухомо.

— Це добре,