Павло Федорович Автомонов - Галка

— Що скаже колишній лісник Короп? — звернувся Кудрявий до тридцятилітнього старійшини групи.

— Житло має бути схожим на малопримітну ведмежу берлогу, — одразу ж подбав про конспірацію Короп.

— Що тут конструювати і гадати! — втрутився Сокіл. — У кого лопата? Розгрібай сніг. Площа — два на три метри. У кого сокира? Рубай жердину. Дво— чи триметрову. І за роботу…

У густому молодому ялиннику хлопці розгребли місцинку два на три метри, прив'язали між двома деревцями жердину. На цю єдину крокву накинули спарені дві червоноармійські палатки, а кінці розтягли в усі боки. Посередині можна сидіти, не пригинаючи голови, а далі палатка опускалася, і можна тільки лежати… На чисту від снігу землю послали ялинового галуззя, накрили зверху двома плащ-палатками. Постіль готова. Вкриватися будуть парашутом, згорненим у п'ять чи й шість разів. Не замерзнуть. А щоб більше ця хижа була схожа на берлогу, в головах і по боках понатикали густо ялинових гілок. Четверта сторона залишалася відкритою, щоб кожен, хто лежав, міг бачити ліс і все, що могло з'явитися у цім секторі спостереження, щоб у будь-яку мить підвестися і вискочити з житла на простір.

За чверть години хата була готова. Задоволено потерши руки, Галка сказав:

— Постав хату з лободи, а в чужую не ходи!.. Своя хата!

— Можна і теє… — натякнув Короп. — Обмити усі чотири кутки. Наберу в казанок снігу, і розтопимо на спиртовому каганці…

— Ну що ж, браття! — погодився Кудрявий. — Можна й пригубитися до баклаги. Та не більше наркомівської норми.

Вечеря була без гарячого супу чи кандьору, як у партизанів обід. Сухарі Короп розмочував у тій же сніговій воді, якою і запивали спирт, хтось розкрив банку консервів.

О 22-й Галка налаштувався на московську хвилю, щоб послухати зведення Радянського інформаційного бюро й останні вісті. Повідомлення розпочиналося подіями на Ленінградському і Волховському фронтах. Такі вісті допомагали розвідникам орієнтуватися у мінливій обстановці у тилу військ, які брали участь у боях на фронті. Але коли почався концерт на замовлення воїнів. Галка виключив, приймач рації.

— Треба берегти живлення. Обійдеться і без музики! — сказав, хоча самому хотілося послухати пісні, серед яких, звичайно, будуть і улюблені.

Потім стали вкладатися спати. Замість подушки Галка поклав упаковку рації. Зверху там лежали два намотаних на дощечки ізольовані дроти, і голові буде не так твердо, як на звичайному ящику. Та все ж він скинув фуфайку, згорнув її і поклав під голову, подумавши: «Не замерзну і в светрі під такою ковдрою, як парашут, складений у кілька разів!»

Галка чув зітхання Кудрявого. «Про що він думає? Про Петра, котрий залишився у загоні чекати, поки обоз з пораненими відрядять на той бік фронту?.. Про свою Зою чи роботу?..»

Петро, коли ми виходили з лазарету, заплакав. «Мабуть, важко йому… — думав Орел. — Як образливо, коли стріляють у спину. Та я ще помщуся за Петра! Клянуся усіма апостолами й архангелами!» — докінчив пошепки.

Галка чергував першим. В думках майнули хвилини, коли шукали місце для бази, а потім ставили цю берлогу. Та все ж лежати на гілках м'яко, хоча подекуди випиралися кінці гілок. Спати можна. «І зовсім не холодно під парашутом. Поруч Орел, Кудрявий — кожен з температурою 36,7 градусів. І добре, що видно багато лісу. Це не те, що у тісній партизанській землянці. Сосна височить біля намету, деревця — поруч, а далі ще гострими піками шугнули в небо ялини. Дивлюся на них, немов на друзів. І ніякого страху, хоча десь стріляють з гвинтівок, автоматів. Луна од пострілів дійшла аж сюди…»

Подумки Галка аналізував обстановку. Він чув, як десь тріснула гілочка, мабуть, наступлена дикою козою. Кози, оповідали партизани, тут водяться. Потім уявив, скільки їм треба протоптати стежок, ходячи із завтрашнього дня до залізниці, на спостережний пункт, до інформаторів, які живуть біля шосейної дороги і на залізничній станції, щоб кожного дня він радіотелеграфував у Центр…

Уже два тижні, як війська Ленінградського і Волховського фронтів під командуванням генералів армії Говорова і Мерецкова, зламавши довготривалі лінії оборони під Ленінградом і в районі Новгорода, долаючи жорстокий опір військ 18-ї і 16-ї армій групи «Норд», просувалися на захід. Ленінградські дивізії вели наступ уздовж берега Фінської затоки у напрямку Нарви і до узбережжя Чудського озера. Волховці спрямували удар на Лугу, а 54-та армія на лівому крилі фронту — на Порхов, змушуючи оперативну групу німців «Флістер» відступати у південно-західному напрямку, до кордону з Латвією.

У районі Луги противник тримав танкову, шість піхотних дивізій і бойових груп, залишки ще чотирьох дивізій та дві піхотні бригади. Оборонні позиції тут були заздалегідь підготовлені.

Впертий опір чинила 58-ма дивізія німців, не дозволивши радянським підрозділам перерізати залізницю Луга — Псков. Ворог продовжував утримувати станції Струги Красні й Полюсса, фашистське командування мало змогу перекидати солдатів і техніку з Луги до Пскова. Лугу після кількаденних боїв 12 лютого взяли частини 110-го і 115-го корпусів, фашисти зосереджували головні сили на лінії «Пантера» — на порозі Пскова. Про рух фашистських військ залізницею і шосе, показуючи нумерацію окремих частин, було передано Кудрявим через дві рації, на яких працювали Галка і Короп, з різних місць.

І в стужу, і в ясні морозяні ночі, і в ночі темні, з низьким похмурим небом, і в час відлиги бійці Кудрявого курсували уздовж залізниці, міняючи раз по раз базу, спостережні пункти, відвідуючи своїх людей, які жили легально, зустрічаючись з ними і листуючись через «поштові скриньки». Сходжено і протоптано стежок за минулі тижні, мабуть, до самої Москви, якби видовжити пройдені кілометри в одному напрямку. Траплялося, хлопці Кудрявого перепочивали у землянках, викопаних ще