Джеймс Дашнер - Випробування вогнем

Укотре хлопець знепритомнів.

Знову отямився.

Щось було не так. Він не міг точно сказати, що саме. Згори струменіло те саме світло, але цього разу Томас не стулив повік і повернув голову вбік. Бачив він уже ліпше, і навіть погляд вдалося сфокусувати: сріблясті кахлі на стелі, сталева конструкція з купою шкал, перемикачів і моніторів. Нічого не зрозуміло.

Аж тут його осяяло. Осяяння приголомшило Томаса настільки, що він ледве міг повірити.

Біль минувся. Зовсім. Цілковито.

Навколо нікого, ані душі. Ні темно-зелених костюмів чужинців, ні протигазів, ні скальпелів у плечі… Томас, схоже, лишився сам, а відсутність болю в плечі викликала екстаз. Невже людині буває так добре?

Ні. Вочевидь, це наркотик.

Томас задрімав.

Крізь пелену забуття Томас розчув тихі голоси і поворухнувся.

Звідкись він знав, що очей не варто розплющувати. Він сподівався довідатися, про що говорять люди, які захопили його. Люди, які заодно підлікували його від зараження крові.

— Ви впевнені, що це не ускладнить справи? — спитав чоловічий голос.

— Впевнена, — озвалася жінка. — Ну, наскільки це можливо. У будь-якому разі ми отримаємо новий, неочікуваний шаблон зони ураження. Такий собі бонус. Малоймовірно, що таке відхилення може перешкодити нам отримати і всі наші очікувані шаблони.

— Боже милий, сподіваюся, ваша правда, — мовив чоловік.

Заговорила інша жінка — голосом високим, дзвінким як кришталь:

— Скількох із решти можна вважати життєздатними кандидатами? — (Томасу здалося, що останнє слово вона вимовила наче з великої літери — «Кандидатами». Спантеличений, він постарався не ворушитися й слухав).

— Чотирьох-п’ятьох, — відповіла перша жінка. — Томас — наша головна надія. Він дуже швидко реагує на Змінні. Стривайте, у нього очі рухаються.

Завмерши, Томас постарався дивитися просто себе, в темряву опущених повік. Непросте було це заняття, але він змусив себе дихати рівно, наче спить. Він гадки не мав, про що розмовляють ці люди, і страшенно кортіло почути більше. Потрібно було почути більше.

— Якщо він і чує нас, — промовив чоловік, — це ніяк не змінить його реакцій на Змінні. Хай знає, що ми заради нього зробили величезний виняток — вилікували його від інфекції. Що «БЕЗУМ» робить і таке за необхідності.

Жінка з високим голосом розсміялася — огиднішого звуку Томас в житті не чув.

— Якщо слухаєш, Томасе, то не вельми тішся. Ми невдовзі повернемо тебе туди, звідки забрали.

Здавалося, венами розлився наркотик, і Томас почав поринати у кайф. Спробував розплющити очі й не зміг. Але, перш ніж провалитися в сон, він почув од жінки останню річ. Дуже-дуже дивну:

— Ти й сам би нас про це попросив.

Загадкові люди дотримали слова.

Прокинувшись наступного разу, Томас зрозумів, що висить у повітрі — точніше, лежить на полотняних ношах, які хитаються туди-сюди. Ноші, підвішені на товстій мотузці за кільце з синього металу, помалу опускалися з чогось велетенського під акомпанемент бухання й гудіння, — саме такий звук Томас уже чув, коли його забрали. Од страху Томас ухопився за краї нош.

Нарешті він спиною відчув м’який поштовх, і довкола одразу ж з’явилися обличчя: Мінхо, Ньют, Хорхе, Бренда, Казан, Арис та інші глейдери. Мотузка відчепилася від кільця і в ту-таки мить злетіла вгору, навстріч сліпучому сонцю над головою. Поступово стихало гудіння двигунів і нарешті зовсім зникло.

Всі заговорили водночас.

— Що це було?

— З тобою все гаразд?

— Що з тобою зробили?

— Хто це був?

— Прокатався на берзі?

— Як плече?

Не звертаючи уваги на питання, Томас спробував підвестися, але завадили ремені, якими він і досі був припнутий до нош. Пошукавши поглядом Мінхо, Томас покликав:

— Можеш допомогти?

Поки Мінхо з двома хлопцями звільняв Томаса, йому раптом спало на думку, що як «БЕЗУМ» з’явився так швидко і несподівано, це означає, що за групою стежать ненастанно. Стежать — і за потреби готові допомогти, коли вже взялися позапланово лікувати Томаса від інфекції.

Але раніше такого не було. Скільки людей загинуло за останні дні, а «БЕЗУМ» залишався осторонь і спокійно спостерігав? Чому зробив виняток для Томаса — через якусь там іржаву кулю?

Забагато незрозумілого.

Звільнений, Томас підвівся і, не звертаючи уваги на шквал запитань, зігнув і розігнув руку. День видався спекотний, страшенно спекотний, і Томас, потягнувшись, виявив, що болю не було, лишилося хіба слабке поколювання в плечі. Оглянувши себе, Томас помітив, що його перевдягли в чисте, наклали пов’язку. Але його думки різко потекли іншому руслі.

— Хлопці, що ви робите просто неба? Шкіра обгорить!

Мінхо тицьнув пальцем Томасові за спину, в бік старої халупи. Здавалося, вона от-от розсиплеться на порох. Проте місця в ній мало вистачити на всю компанію глейдерів.

— Повертаймося під