Йозеф Рот - Сто днів. Левіафан

по тому, як вони вже заплатили ціну, яку, щоправда, він називав не одразу, але потай прагнув отримати, ще малесенький разочок коралів із дешевих камінчиків, призначений дітям, щоб вони носили його на шиї або на зап’ястку, і безперечно помічний супроти недобрих очей неласкавих сусідів і лихих відьом. Під час торгів Піченик мав звертати пильну увагу на руки своїх покупців і завжди придивлятись до висоти та обсягу купок коралів. Ох, то була нелегка боротьба!

А от цього року наприкінці літа Нісен Піченик був незосередженим, майже неуважним, не цікавився покупцями і торгівлею. Вірна дружина, що вже багато років, як звикла до його мовчазності та дивацтв, помітила ту неуважність і дорікнула чоловікові. Ось він задешево продав низку коралів, а ось не помітив дрібної крадіжки, сьогодні не дав додатка одному давньому покупцеві, натомість учора віддав якомусь новому і байдужому цінний разок коралів. У домі Піченика ніколи не було сварок, а в ці дні спокій покинув торгівця коралями, і він сам відчув, що байдужість, звичайна байдужість до дружини, раптом обернулась огидою до неї. Так, він ніколи не міг задушити власноруч — як чинив кожен у Прогродах — бодай одну з численних мишей, які щоночі потрапляли до пасток у його домі, і за певну плату віддавав полонених тваринок для остаточного знищення водоноші Савлу, а тепер цей тихий і мирний Нісен Піченик якось жбурнув у голову дружині, що своїм звичаєм докоряла йому, важку низку коралів, хряпнув дверима, пішов із дому й подався на край великого болота, далекого родича великого океану.

За два дні до від’їзду матроса в торгівця коралями раптом з’явилося бажання провести молодого Комровера до Одеси. Такі бажання виникають зненацька, навіть блискавка — ніщо проти них, і влучають точнісінько в те місце, де й зародилися: в людське серце. Б’ють, так би мовити, по місцю свого народження. Таким було й бажання Нісена Піченика. А від цього бажання до рішення шлях був уже недалекий.

Уранці того дня, коли мав поїхати молодий матрос Комровер, Нісен Піченик сказав дружині:

— Мені треба поїхати на пару днів.

Дружина ще лежала в ліжку. Була восьма година ранку, торгівець коралями щойно повернувся з синагоги після ранкової молитви.

Дружина підвелася й сіла. Зі скуйовдженими ріденькими косами, без перуки, з жовтуватими рештками сну в кутиках очей, вона видалася йому чужою і навіть неприязною. Її вигляд, її несподіванка, її переляк, здається, цілковито виправдали його постанову, яку він і сам ще вважав за відчайдушно сміливу.

— Я їду в Одесу! — заявив він зі справжньою ненавистю. — За тиждень я повернуся, якщо буде ласка Божа!

— Тепер? Тепер? — аж затиналася дружина поміж подушок. — Тепер, коли ходять селяни?

— Саме тепер! — відрубав торгівець коралями. — Я маю важливі справи. Спакуй мої речі!

З лихою і повною ненависті насолодою, яку Піченик раніше ніколи не відчував у своїй душі, він дививсь, як дружина підводиться з ліжка, дививсь на її огидні пальці та жирні ноги під довгою сорочкою, на якій видніли де-не-де чорні цятки, сліди від бліх, і слухав давно знайомі зітхання, звичайну й незмінну ранкову пісню цієї жінки, з якою його не пов’язувало ніщо, крім далекого спогаду про кілька ніжних нічних годин і звичайного страху перед розлученням.

А водночас у душі Нісена Піченика радів якийсь чужий і все-таки давно знайомий голос: Піченик їде до коралів! Він їде до коралів! Нісен Піченик їде на батьківщину коралів!..

5

Отже, разом з матросом Комровером він сів на потяг і поїхав до Одеси. То була досить морочлива й довга подорож, у Києві довелося робити пересадку. Торгівець коралями вперше у своєму житті їхав залізницею, але почувався не так, як багато інших людей, які вперше сідають у потяг. Паротяги, гудки, дзвони, телеграфні стовпи, рейки, кондуктор і мінливі краєвиди за вікном не цікавили його. Він переймався водою і гаванями, до яких їхав, а якщо взагалі помічав які-небудь риси та особливості залізниці, то тільки з огляду на ще не відомі йому риси та особливості судноплавства.

— А у вас також є дзвони? — запитував він матроса. — І теж дзвонять тричі перед відплиттям корабля? Кораблі теж свистять і гудуть, як паротяги? Чи треба розвертати корабель, коли він має плисти назад, чи він може просто плисти задом наперед?

Звичайно, як і завжди під час подорожей, по дорозі трапляються пасажири, яким кортить порозмовляти і з якими хоч-не-хоч доводиться говорити про всяку всячину.

— Я торгівець коралями, — відповідав, не відступаючи від правди, Нісен Піченик, коли його запитували, що він робить. Та коли запитували далі: «Чого ви хочете в Одесі?», починав брехати:

— Я там маю залагодити великі ґешефти, — відповів він.

— Це цікавить мене, — раптом озвався один із подорожніх, який доти мовчав. — Я також маю залагодити в Одесі великі ґешефти, і товари, якими я торгую, так би мовити, споріднені з коралями, дарма що набагато витонченіші й дорожчі за коралі!

— Дорожчі — може бути, — погодився Нісен Піченик, — але аж ніяк не витонченіші.

— Биймось об заклад, що витонченіші? — вигукнув співрозмовник.

— Кажу ж вам, це неможливо. Тут немає потреби битись об заклад!

— Що ж, — тріумфував співрозмовник, — я торгую перлами!

— Перли аж ніяк не витонченіші, — заперечив Піченик. — Крім того, вони приносять нещастя.

— Так, коли втрачають їх, — кивнув головою торгівець перлами.

Решта пасажирів почали уважно прислухатися до цієї дивної суперечки. Зрештою торгівець перлами поліз у штани й дістав торбинку, повну сяйливих бездоганних перлин. Струсив кілька на долоню й показав усім подорожнім.

— Доводиться розкрити сотні устриць,