Володимир Олександрович Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Жінка легкої поведінки (теклівське). ">[101] валютна повія? Так, ви можете знайти привід і виключити мене з Академії, довести до банкрутства моїх маму і тата. Ви ж он Яну нізащо кидаєте за ґрати. З допомогою мого теклівського землячка-моргача Лаврентьєва. Тільки спробуйте нашкодити, чіпнути когось із нашої родини – я зчиню такий галасище, що десятому закажете…

Чого ж ти така смілива отут, в міліцейському готелі, Касю, а не в міністерському кабінеті з улюбленими цукерками «Корівка»? Ти ж така смілива, шабельна, тут, Йосип на Говерлі, а почула про грошву, кар’єру, квартиру – і заціпило?

Трохи так.

Що означає твоє «так», Касю?

Ти планувала трішки віддатися Презеку? Чи взяти трохи винагороди за цноту? Чого ж не хочеш відповідати? Та не нехочу! Не знаю, як відповідати. Не зна-ю, Йосип на Говерлі!

Хочеться врятувати мою мамцю. Вона гасне від злиднів і безнадії у теклівському мороці. Їй би ризикову справу, ловецький азарт, гостроту відчуттів і відповідальності… Монотонне, тягуче, як розгасле болото, теклівське життя ще не остаточно побороло її, мою мамцю і подругу. Ще не побороло, але вона тримається з останніх сил. Якщо зараз їй не доручити щось нове, азартне, де вона буде головною дійовою особою – моя мама впаде.

Вона ж ризиковано привела мене у цей світ. А могла б і позбутися. Носила мене в собі, коли привезли цинкову домовину з татом. Я все порахувала, вона ще могла позбутися мене. Ні, привела.

І таку вродливу. Жодного ґанжу, жодної вадочки – каже краснодонський Аполлон Бодя Багнат, і мені хочеться йому вірити. І я йому вірю. Він ніколи не бреше.

А кар’єра, квартира, гроші, Касю. Це – ти?

Я! Я! Я! І маненький – Йосип на Говерлі!

Гомельський зненацька висипав на голову всі знані мною спокуси. Я була не готова до цього. І не спромоглася чинити опору. Отак, потроху, Касю, нашкребеш на амністію (вже проходили, але заліку не було).

Годі! Повертайся в сьогоднішній день, дівко.

А я з нього і не виходила.

Отже, Мішко на мені заробляє, бицюра. Гомельський про це не знає. Але ад’ютант знає, що не поскаржуся міністрові, бо він для мене недосяжний.

Нічого на себе не купуватиму. Принципово, Йосип на Говерлі!

Маю білу котонову спідничку і лагідно-бузкову декольтовану блузочку китайського шовку. Добре, що купила в Ялті світло-бежеві мокасини. Плавки і ліфчик – білі, чистенькі. Викупана. Так і заміж можна вискочити, Касю.

Стривай-стривай, дівко-Теклівко! Міністр Гомельський подарував тобі кредитну картку. Де я її запроторила? Десь у ранці, в якійсь кишенці, в блокноті, у конверті. Може на тій козирній картці лежить сьогодні мамуніна Доля? Лежить і чекає…

ЩОДЕННИК 23 серпня 17.43.

Перенервувалася, але знайшла картку. Захована аж під пластикову орбгортку паспорта.

«Перший Український Міжнародний банк». ПУМБ.

Спускалася до холу, де є банкомати.

Банкомат огризнувся: заведи PIN-код! Його в мене нема, не дали. Отже, і це обманка.

Лютою повернулася до номера. Горілиць впала на пахке міліцейське ложе. На ньому спали генерали, полковники, майори, капітани. Це – люкс, нижче майора тут не лежали. Ієрархія! Але лежало багато всяких…

І раптом помітила на килимку конверт із написом «ПУМБ». Він випав з блокнота. У конверті код. 1991! Господи! Та це ж рік моєї появи на цей світ! Рік народження моєї держави. Рідної України!

Ура!

23 серпня 18.22.

Дзвонила мамця. Я її налякала, що наші телефони прослуховують. Тому балакали про бабусин радикуліт, що вимучує її. Про маленьке кафе на привокзальному майдані у Вапнярці. Недорого хочуть. 12 тис. «капусти». Відпустять дешевше. Покупців-конкурентів поки нема. Розповіла мамуня про тьотю