Шарль де Костер - Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

не прилітали, і лише кілька зловісних ворон кружляли каркаючи над їхніми головами. Уленшпігель так і залишився без їжі.

Тим часом Неле мусила вертатися до Катліни. І вона пішла плачучи, а Уленшпігель дивився їй услід.

Тоді вона вернулась, обняла його й сказала:

— Мушу тебе покинути.

Потім пройшла кілька кроків, вернулася знову й сказала:

— Мушу розлучатись!

Отак верталась вона разів із двадцять, а то й більше.

Нарешті пішла. Уленшпігель залишився сам і тоді подався вслід за Ламме.

Наздогнав він його біля дзвіниці. Ламме сидів і похмуро гриз ліщинового прута.

Між колін він тримав великий дзбан з bruinbier'ом.

— Уленшпігелю, — сказав він, — тепер я бачу, що ти послав мене сюди, аби тільки залишитися на самоті з дівчиною. Я вдарив, як ти мені радив, сім разів по всіх стінах цієї дзвіниці ліщиновим прутом, але хоч вітер аж свистить, жодна завіса й не рипнула.

— Це тому, що їх, мабуть, змастили, — відповів Уленшпігель.

І вони поїхали в герцогство Брабантське.

5

Король Філіпп, злий і похмурий, цілими днями, а то й ночами, переводив папір і пергамент. Він звіряв їм думи свого жорстокого серця. Нікого у своєму житті не любивши і знаючи, що й його ніхто не любить, він хотів сам нести весь тягар необмеженої влади. Але цей недолугий Атлант[125] згинався під її тягарем. Тяжкі турботи знесилювали кволе тіло цього флегматика й меланхоліка від природи. Ненавидячи кожне веселе обличчя, він зненавидів і нашу країну за її веселість, зненавидів наше купецтво за розкіш і багатство, наших дворян за вільні речі, за незалежність поводження, за палкість і мужність їхньої вдачі. Він знав — йому про це говорили, — що задовго до того, як кардинал де Куза[126] у 1380 році викрив зловживання церкви і визнав необхідність реформ, обурення проти папи і римської церкви виявлялось у нас в утворенні різних сект і клекотіло в людських головах, як вода в закритому казані.

Впертий, як мул, він думав, що його воля, як і воля Божа, повинна тяжіти над усім світом. Він хотів, щоб наша країна, відвикнувши від покори, схилилася під старе ярмо, не домігшися ніяких реформ. Хотів бачити свою святу матір — римсько-католицьку церкву єдиною, неподільною, всесвітньою, без ніяких реформ і змін і без ніяких на це підстав, крім одної — що так він хоче. І він затявся на тому, як нерозумна баба. Всі ці думки не давали йому спокою навіть уночі, і він вертівся на своїй постелі, як на тернових колючках.

— Обіцяю тобі, святий Філіппе, і тобі, Господи, хоч би мені довелося зробити з Нідерландів суцільну могилу і закопати туди всіх нідерландців, вони повернуться до тебе, мій блаженний патроне, і до тебе також, пречиста Діво Маріє, і до вас, святі угодники!

І він здійснював свої задуми, намагаючись перевершити в католицтві самого папу римського, стати правовірнішим, ніж вселенські собори.

І Уленшпігель, і Ламме, і весь нідерландський народ з жахом уявляли, як десь далеко, в похмурому Ескоріалі[127], сидить цей коронований павук з довжелезними лапами, роззявленою пащею і тче свою павутину, щоб піймати їх у неї і виссати найчистішу їхню кров.

Хоча папська інквізиція за імператора Карла спалила на вогнищах, закопала живцем у землю і повісила сто тисяч християн, хоча все майно засуджених полилося, наче дощова вода з ринви, в скрині імператора і короля, цього видалося не досить для короля Філіппа. Він створив у Нідерландах нові єпархії і запровадив тут іспанську інквізицію[128].

І міські оповісники, скликаючи народ звуком сурм і литавр, читали королівські укази, що погрожували всім єретикам смертю на вогнищі, коли вони не зречуться своїх нечестивих помислів, і на шибениці, коли зречуться. А жінки й дівчата будуть закопані живцем у землю, і кати танцюватимуть на їхніх грудях.

І полум’я гніву народного спалахнуло по всій країні.

6

П’ятого квітня, перед Великоднем, панове граф Людвіг Нассауський[129], Кюлембург[130], Бредероде, цей Геркулес-гульвіса, і ще три сотні інших дворян з’явилися до палацу правительки герцогині Пармської в Брюсселі. По четверо в ряд ішли вони вгору широкими сходами палацу.

Увійшовши в залу, вони передали герцогині петицію, в якій просили її, щоб вона домоглася від Філіппа скасування указів про віровизнання, а також про іспанську інквізицію, бо інакше, заявили вони, такі укази викличуть у нашій країні незадоволення, з чого повстануть заколоти, які призводять тільки до руїни і загального зубожіння.

Ця петиція була названа «Компромісом»[131]. Берлеймон[132], який згодом став зрадником і катом рідної землі, був коло правительки і, глузуючи з бідності деяких дворян, шепнув їй:

— Не бійтесь, ваша світлість, — це ж гези.

Цим він хотів сказати, що вони збідніли чи то на королівській службі, чи то намагаючись зрівнятися з іспанськими грандами.

Щоб виявити свою зневагу до слів Берлеймона, дворяни заявили, що вони вважають за честь собі зватися гезами, бо вони збідніли на службі в короля, дбаючи про благо країни.

Вони почали носити на шиї золоту медаль, на одному боці якої був викарбуваний король, а на другому — дві руки у потиску над торбою, з написом: «Вірні королю до жебрацької торби». А на шапках і капелюхах вони носили золоті прикраси у вигляді миски й жебрацького ковпака.

А тим часом Ламме, тягаючи своє черево по місту, марно шукав свою дружину.

7

Одного ранку Уленшпігель сказав йому:

— Ходи зі мною, засвідчимо свою пошану одній високородній, вельможній, могутній, грізній персоні.

— А ця ж персона скаже мені, де моя дружина? — запитав Ламме.

— Як знає, то скаже, — відповів Уленшпігель.

І вони пішли до Бредероде, Геркулеса-гульвіси.

Він був на подвір’ї свого замку.

— Чого тобі від мене треба? — запитав він Уленпшігеля.

— Поговорити з вами, вельможний пане, — відповів Уленшпігель.

— Говори, — сказав Бредероде.

— Ви прекрасний, хоробрий і могутній рицар, — почав Уленшпігель, — ви задушили колись одного француза в панцирі, — наче слимака в шкаралупі. Але ви не тільки сильні й хоробрі, не бракує вам і розуму. То скажіть, будьте ласкаві, нащо ви носите оцю медаль з написом: «Вірні королю до жебрацької торби»?

— Еге ж, — запитав Ламме, — навіщо, вельможний пане?

Бредероде не відповів, а лише дивився на Уленшпігеля. А той вів далі:

— Чому ви, благородні сеньйори, хочете бути вірними королю аж до жебрацької торби? За які особливі милості? За яку особливу його ласку? То чому ж, замість бути йому вірними до жебрацької торби, не відібрати в цього ката все награбоване