Сьюзен Коллінз - У вогні

з якихось минулих Голодних ігор. Здебільшого дерева були незнайомі — з гладенькими стовбурами й поодинокими гілками. Земля під ногами була дуже чорною та якоюсь ніздрюватою, часто траплялися плутані клубки ліан з різнобарвними квітами. Якщо сонце буде таким яскравим і палючим, а повітря — таким теплим і важким від вологи, я відчувала, висохнути нам не вдасться. Тонка синя тканина комбінезона дозволила морський воді швидко випаруватись, але знову почала липнути до тіла від поту.

Піта йшов попереду всіх, довгим ножем стинаючи густу рослинність. Я змусила Фінея йти другим, хоч він і був серед нас найдужчим, але ж руки його були зайняті Магс. До того ж він був озброєний тризубом, з якого в джунглях користі менше, ніж навіть із мого лука. Незабаром дорога почала підніматись угору, було задушливо, ми засапалися. Але ж ми з Пітою інтенсивно тренувались, а Фіней був у такій чудовій формі, що навіть із Магс на плечах рухався дуже жваво, тож ми швидко здолали близько милі, перш ніж він попросив перепочинку. Мені здалося, що Фіней зробив це більше для Магс, аніж для себе.

Листя сховало від очей колесо довкруж Рогу достатку, тому я залізла на дерево з гнучкими, наче гумовими, гілками, щоб ліпше все роздивитися. Краще б я цього не робила.

Здавалося, навколо Рогу достатку сама земля кривавиться. Вода набула пурпурового кольору. Тіла лежали на землі та плавали в морі, але позаяк усі були вдягнені однаково, з цієї відстані я не могла розрізнити, хто живий, а хто мертвий. Видно було тільки, що кілька синіх фігурок і досі борються. А чого я очікувала? Що переможці, які вчора ввечері на сцені взялися за руки, так само вчинять і на арені? Оголосять загальне перемир’я? Ні, в це я ніколи не вірила. Але я думала, я сподівалася, що люди виявлять... що? Стриманість? Нехіть принаймні. А не зразу зчинять різанину. «А ви ж добре знали одне одного, — думала я. — Ви ж тримались як друзі».

На арені в мене лише один справжній друг. І він не з Округу 4.

Я підставила щоки слабенькому вогкому вітерцю, поки приймала рішення. Незважаючи на браслет, я повинна на все наплювати і застрелити Фінея. Наша спілка не має майбутнього. А Фіней занадто небезпечний, щоб просто його відпустити. Зараз, коли між нами виникла хистка довіра, може, це мій єдиний шанс його вбити. Коли ми рушимо, я легко можу поцілити йому в спину. Це, звісно, буде паскудний учинок, та якщо я зволікатиму, стане він від цього не таким паскудним? Далі буде важче — якщо я пізнаю Фінея краще, якщо більше йому завиню. Ні, зараз — найсприятливіша мить. Я ще раз поглянула на постаті, які билися вдалині, на закривавлену землю, щоб зміцнитись у своєму рішенні, а потім зісковзнула на землю.

Та коли я приземлилася, Фіней ніби прочитав мої думки. Мовби здогадався, що я побачила і як це на мене вплинуло. Він тримав один із тризубів наче й недбало, але досить войовничо.

— Катніс, що там коїться? Всі взялися за руки? Дали обітницю не чинити зла? Викинули зброю в море, виявивши непокору Капітолію? — зіронізував Фіней.

— Ні, — відповіла я.

— Ні, — повторив Фіней. — Бо хай що трапилось у минулому, це вже в минулому. І ніхто на цій арені не став переможцем випадково... — його погляд упав на Піту. — Піта, мабуть, єдиний.

Напевно, Фіней відчував те, що знали ми з Геймітчем. Про Піту. Що він справді набагато кращий за всіх нас. Фіней убив трибута з Округу 5, не кліпнувши оком. А скільки часу знадобилось мені, щоб перетворитись на машину смерті? Я спокійно цілилась в Енобарію, Глянця та Брута. Піта б спробував спочатку поговорити. А раптом вдасться розширити коло союзників?.. Але як надовго? Фіней має рацію. І я теж. На цій арені людей коронували не за співчуття.

Я витримала Фінеїв погляд, зважуючи власну прудкість і його реакцію. Час, який мені знадобиться, щоб пустити стрілу йому в голову, проти часу, який знадобиться йому, щоб жбурнути в мене тризуб. Я бачила, що він чекає першого кроку від мене. Вирішує: варто захищатися чи зразу нападати. Я відчувала, ще трохи — і бійки не уникнути, аж тут Піта твердо став між нами.

— То скільки загинуло? — поцікавився він.

«Відійди, бовдуре», — подумала я.

Але він незворушно стояв між нами.

— Важко сказати, — відповіла я. — Думаю, щонайменше шість. І там і досі хтось б’ється.

— Рушаймо далі. Нам потрібно знайти прісну воду, — запропонував він.

Ми зайшли вже досить далеко, але ознак прісного струмка чи ставка не бачили ніде, а солону воду пити неможливо. І знову я згадала минулорічні Голодні ігри, коли я мало не померла від зневоднення.

— Так, ти правий, ми маємо поквапитися, — підтримав його Фіней. — Слід знайти схованку, вночі на нас почнеться полювання.

Ми. Нас. Полювання. Гаразд, мабуть, зараз убивати Фінея трохи передчасно. Поки що з нього була користь. Він має знак Геймітчевого схвалення. До того ж хто знає, що принесе ніч? У найгіршому разі я зможу вбити його уві сні... Тож я проґавила нагоду. І Фіней також.

Відсутність води тільки посилювала спрагу. Ми й далі дерлися нагору, і я пильно роздивлялась навсібіч, але безрезультатно. Ще десь за милю я угледіла, що смуга дерев закінчується — мабуть, ми вже піднялись на верхівку пагорба.

— Може, нам більше пощастить із того боку. Може, там є струмок абощо.

Але того боку не було. І я це зрозуміла раніше за інших, незважаючи на те, що йшла позаду всіх. Мої очі вихопили дивний пульсуючий квадрат, що висів у повітрі, ніби викривлене скло. Спочатку я вирішила, що це відблиски сонця, або ж просто гаряче повітря викривляє краєвид. Але той квадрат застиг у просторі й не ворушився, коли рухалась я. Й от тоді я згадала квадрат, який ми бачили з Варистою і Біпером у Тренувальному центрі, і збагнула, що це перед нами. Попереджувальний зойк не встиг зірватися з моїх вуст, а Піта вже махнув ножем, щоб зрубати кілька ліан.

Почулося різке дзижчання. На мить дерева зникли, і я побачила відкритий простір над короткою смугою голої землі. А тоді Піту відкинуло силовим полем, і він збив із ніг Фінея з Магс.

Я побігла до Піти, який непорушно лежав серед заплутаних ліан.

— Піто! —