Пол Стюарт - Бурелов

Гайориб мав слушність. Серце у Тарпа Волопаса було таки добре, і коли він заспокоївся, Живчик запропонував йому десять золотих монет і місце на «Позасвітньому гарцівникові». Тарп прийняв запрошення.

— Даруйте, — озвався рипучий голос у них за спиною. — Коли не помиляюся, ви набираєте команду. Якщо так, далі можна не шукати.

Живчик обернувся. Перед ним стояв сухорлявий, проте жилавий чолов’яга з вузьким гострим обличчям, закандзюбленим носом і маленькими відстовбурченими вухами.

— Хто ви? — запитав Живчик.

— Сім’якрил Сльота, — відрекомендувався він. — Найперший старшина-стерничий у цих небесних широтах.

Живчик стрельнув оком на Гайориба, але лускатий шпиг тільки знизав плечима.

— Я маю голову до обрахунків висоти, кебету до цифрових операцій, а очі до пошуків вигідних оборудок, — проголосив Сльота, світячи з-поза скелець окулярів у сталевій оправі неспокійними блакитними очима.

— Я… я… Зачекайте хвилинку, — сказав Живчик і відвів Гайориба вбік. Ну, як? — прошепотів він.

— Я не певний, капітане. Звісно, все, що він сказав — щира правда. А все ж… Не знаю… щось тут криється. Щось зачаєне, особисте. Воно може прохопитися першої-ліпшої хвилини, а може, взагалі ніколи не прохопитися.

Живчик досадливо зітхнув.

— Так можна шукати без кінця, — забурчав він. — А цей Сльота начебто підходить. Якщо ми його візьмемо, вербунок буде завершено. — Він глянув у вікно. — І ми хутенько подамося до Матінки Товстобрюхперо. — Він витрусив останні десять дукачів із капшука і повернувся до Гайориба. — Ех, або пан, або пропав!

Гайориб кивнув головою.

— Останнє слово за вами, капітане, — промовив він. — За вами і ні за ким більше.

— «Позасвітній гарцівник» готовий і чекає на вас у безпечному місці, — сповістила Матінка Товстобрюхперо. — Але спершу — секрет.

— Ага, — стрепенувся Живчик. — Секрет.

Матінка Товстобрюхперо присунулася ближче, коли Живчик добув із кишені кристал бурефраксу і поклав його на стіл перед собою.

— Ступку і товкача, будьте ласкаві, — попрохав він.

— Але ж… але ж… — неспокійно закудкудакала Матінка Товстобрюхперо. — Якраз так усі й чинять — і сам знаєш, чим воно закінчується.

Живчик нетерпляче затарабанив пальцями по столу. Матінка Товстобрюхперо принесла ступку і товкача.

— Дякую, — зронив він. — А тепер бери очі в руки. Я кладу кристал у гніздо, отак. Замахуюся товкачем і жду.

Настовбурчивши пера, Матінка Товстобрюхперо пантрувала, як хлопець шепоче собі під ніс якісь дивацькі слова.

— Що ви там шкабарчите? — запитала вона. — Кладу голову до пня, якісь заклинання.

Високо над ними гучно вдарив дзвін на ратушній вежі. Живчик різко послав товкача вниз. Сик, спалах, та й уже: бурефракс обернувся на фракспил.

— Вийшло! Вийшло! — згукнула Матінка Товстобрюхперо, палко огортаючи своїми широченними пухкими крильми Живчика. — Блискуче! Блискуче! Але що то були за слова? Я мушу їх знати.

Живчик зареготав.

— Я лічив секунди, — пояснив він. — Секрет такий: безпечно обернути бурефракс на фракспил можна лише акурат у мить, коли настає достотний присмерк. Ні на мить раніше. Ні на мить пізніше.

— Присмерк не каже, коли він присмерк, а коли ні, — зауважила Матінка Товстобрюхперо. — Моє око бачить його довше, ніж мить.

— Твоє та моє, — сказав він. — Але не Професора Темрявознавства. Для нього та дрібка часу, що відокремлює світло від темряви, не менш примітна, ніж… ніж дзьоб на твоєму виду.

Матінка Товстобрюхперо дратливо клацнула дзьобом.

— Як же я визначу цю дрібку часу?

— Професор Темрявознавства битиме у дзвін акурат у цю мить, — пояснив він. — На той час має бути підготоване все потрібне.

Очі в жінкоптиці звузилися.

— Професор Темрявознавства? — підозріливо перепитала вона.

— Це зовсім не те, що ти думаєш, — поквапливо запевнив Живчик. — У такий спосіб він відзначає свято мого повернення із Присмеркового лісу. Він…

— Якщо ти прохопишся йому бодай словом, тобі не бачити своєї частки, як своїх вух, — урвала Матінка Товстобрюхперо. Її очі палахкотіли. — Еге ж, — провадила вона, — ти мені вже стільки розповів, що…

Живчик рвучко підвівся із-за столу.

— Подумай, яке б то було жахіття, коли б одного дня дзвін ударив або на мить раніше, або на мить пізніше, — холодно промовив він. — Свої зобов’язання, Матінко Товстобрюхперо, я виконав. Моя команда чекає надворі. І тепер я хочу одержати своє золото і свій небесний корабель.

Матінка Товстобрюхперо вийняла із фартуха ключа і брязнула ним об стіл.

— Доки, — сказала вона. — Причал номер три. Золото на борту.

— Ти певна? — запитав Живчик. — Не забувай про дзвін.

Матінка Товстобрюхперо жалісно прокудкудакала:

— Коли ти туди доберешся, корабель чекатиме на тебе.

Новий екіпаж закохався у «Позасвітнього гарцівника» з першого погляду.

— Чи ж не красень! — роззявив рота Тарп Волопас. — Жодного тобі ґанджу!

— Перлина неба, — буркнув Сльота.

Живчик весь аж променів гордощами, милуючись на широкі білі вітрила та новісінький, без жодної пляминки такелаж. Усім гуртом вони спустили небесний корабель похилими сходнями просто в ніч. Висявали під місяцем уповні поліровані щогли та корпус, срібні ліхтарні, виглянсувані струменти і важелі з кістяними держаками.

— Усі на борт! — закричав Живчик, подаючи команду, стільки разів чуту від батька давніше. — На місця!

Небесні пірати кинулися виконувати команду. Живчик подався на місток, схопив штурвал і чекав на сигнал від Камінного Штурмана, що летюча скеля готова.

Сигнал надійшов.

— Віддати швартови! — загорлав Живчик. — Підняти грот! Курс на зліт!

«Позасвітній гарцівник» почав здійматися вгору. Живчик обережно перегрупував кормові та носові гирі. Прова задерлася, і небесний корабель злинув у вишину.

Живчик щасливо засміявся. Про такий небесний корабель можна було тільки мріяти: він слухався найменшого поруху штурвала. На відміну од «Вітроплава». Хлопець спустив корпусні гирі з лівого борту і ледь поправив грот. А все ж, подумалось йому, коли небесний корабель, розвертаючись, слухняно ковзнув ліворуч, якби не отой карколомний переліт через Багнище та мандри за межами Світокраю на небесному кораблі, що кришився на очах, він ніколи не опанував би мистецтва стернування. Тепер, коли у нього за плечима досвід, набутий на «Вітроплаві», плавба на «Позасвітньому гарцівникові»