Грегорі Девід Робертс - Тінь гори

— Я не бачу...

— Саме так. Поїхали, ковбою, або запізнимося.

Ми добиралися до готелю «Магеш» під час затишшя і під’їхали до накритого входу якраз коли почалася нова злива. Я припаркував мотоцикла в ніші біля головного входу. Це було суворо заборонено, тож обійшлося мені в п’ятдесят рупій.

На порозі готелю Лайза мене зупинила, притримавши за руку.

— Ти до цього готовий? — запитала вона.

— Готовий до чого?

— До Карли,— уточнила вона яскравими губами з хороброю посмішкою.— До чого ж іще?

Ранджит сидів за столом, накритим на десятьох. З ним були двоє спільних знайомих: Кліфф де Суза і Чандра Мегта. Чоловіки були партнерами у боллівудській кінокомпанії. Моє знайомство з ними розпочалося кілька років тому, коли вони звернулися по допомогу, щоб збути частину незадекларованих неоподаткованих рупій, обмінявши їх на долари з чорного ринку, які вони мали використати на хабарі податківцям, тому що ці посадовці приймали лише долари.

Лайза кілька місяців співпрацювала з ними, ще коли керувала невеличкою агенцією талантів, що постачала іноземців для другорядних ролей в індійських фільмах. Коли вона перейшла на роботу в художню галерею, то продовжувала спілкуватися з Кліффом і Чандрою.

В останні роки їхні фільми були дуже популярні. Продюсери стали знаменитостями, які приваблювали найкращих зірок у місті. Якраз масштаб успіху дозволяв Чандрі та Кліффу оточувати себе молоденькими зірочками під час публічних заходів. Тож тієї ночі з ними було четверо гарненьких дівчат.

Ми приєдналися, познайомилися з чотирма дівчатами — Монікою, Маллікою, Простачкою та Снегою — і зайняли свої місця за столом. Ранджит розсадив нас обабіч нього: Лайза сиділа праворуч, а я ліворуч. Столових приборів для Карли не було.

— А Карли не буде? — запитала Лайза.

— Ні. Мені шкода,— запевнив Ранджит, стиснувши губи в сумну посмішку.— Вона... вона не почувається на всі сто. Вона просить у вас пробачення і зичить усього найкращого.

— Сподіваюся, нічого серйозного? Зателефонувати їй?

— Ні, з нею все гаразд, Лайзо,— сказав Ранджит.— Останнім часом вона перепрацювалася. Це все.

— Будь ласка, обов’язково перекажи від мене сердечні вітання.

— Перекажу, Лайзо. Перекажу.

Лайза зиркнула на мене, але швидко відвернулася.

— Малліко, а ти актриса? — поцікавилася Лайза, звертаючись до дівчини, яка сиділа найближче до неї.

Усі дівчата захихотіли і кивнули.

— Так, ми актриси,— сором’язливо відповіла Малліка.

— Нагору важко лізти,— мовив Кліфф де Суза, трохи нерозбірливо після вжитого алкоголю.— Ми не знаємо, яка з вас потрапить на наступний рівень, яар, а яка провалиться і зникне назавжди.

Дівчата нервово захихотіли. Чандра Мегта вирішив згладити розмову.

— Ви всі отримаєте можливість,— запевнив дівчат він.— Ви всі побачите свої обличчя на екрані. Гарантовано. Як у банку. Але Кліфф має рацію: неможливо передбачити, яка з вас матиме ті особливі чари перед камерою, той самий фактор, що, так би мовити, рухатиме щасливчика вперед і вгору.

— Я за це вип’ю! — загорлав Кліфф, піднімаючи келиха.— Вперед і вгору!

— Ви вже давно граєте? — запитала у Простачки Лайза, коли келихи знову опустилися на стіл.

— О так,— відповіла Простачка.

— Ми почали кілька місяців тому,— додала Моніка.

— Уже ветерани,— пробелькотів Кліфф.— Ще один тост! За бізнес, що нас збагачує!

— За шоу-бізнес! — погодився Чандра.

— За творче обличчя! — виправив його Кліфф.

— Я точно вип’ю за це,— розсміявся Чандра, цокаючись.

Подали кошики, наповнені пакорами[74] і вузенькими скибками кашмірських парат[75].

— Я взяв на себе сміливість зробити замовлення,— оголосив Ранджит.— Є кілька невегетаріанських страв для Кліффа, Ліна та Лайзи і широкий вибір вегетаріанських страв для всіх інших. Прошу, починайте!

— Чандро,— провадив Ранджит, коли ми почали їсти.— Ти часом не бачив статтю в моїй газеті, що вийшла минулого тижня? Ту, яка присвячена молодому танцюристу нетрадиційної орієнтації, якого вбили біля вашої студії?

— Він не читає нічого, крім контрактів,— відповів Кліфф, наливаючи собі ще один келих червоного вина.— Але я її бачив. Узагалі-то, її помітила моя секретарка. Ревіла, наче немовля, виплакуючи свої очі, а коли я запитав, що відбувається, то вона прочитала мені статтю. А що?

— Мені здається, що це може стати добрим сюжетом для фільму,— сказав Ранджит, передаючи Лайзі кошика з пакодами.— Якщо ви візьметеся за це, то моя газета теж підтримає проект. Я б і про-фінансував цей фільм.

— Збіса гарна ідея! — погодилася Лайза.

— То ось для чого ця вечеря,— припустив Чандра.

— А якщо й так? — запитав Ранджит, чарівно посміхаючись.

— Забудь про це! — прогугнів Чандра, запихаючись їжею.— Гадаєш, ми з глузду з’їхали?

— Вислухайте мене,— наполягав Ранджит.— Один з моїх оглядачів дуже непогано пише і вже написав кілька сценаріїв для ваших конкурентів...

— У нас немає ніяких конкурентів,— втрутився Кліфф.— Ми на верхівці кінематографічного харчового ланцюжка, кидаємо кокоси на тих, хто далеко внизу.

— А все ж таки,— наполягав Ранджит,— цей молодий письменник зациклився на цій історії. Він уже почав писати сценарій.

— Той танцюрист був дурний,— сказав Кліфф.

— Той танцюрист мав ім’я,— тихо мовила Лайза.

Її манера була спокійна, але я знав, що вона розізлилася.

— Так, звісно він...

— Його звали Авінаш. Він був неймовірним танцюристом — до того, як юрба п’яних злодюг віддухопелила його до нестями, облила гасом і закидала сірниками.

— Як я й казав...— почав Кліфф, але партнер його втихомирив.

— Дивися, Ранджите,— залепетав Чандра.— Ти можеш зображати героя на сторінках своїх газет, пишучи про цього нещасного молодика...

— Авінаша,— додала Лайза.

— Так, так, Авінаша. Можеш про нього написати, ризикнути і залишитися цілим. Але будь реалістом. Якщо ми перетворимо цю історію на кіно, вони прийдуть по нас. І прикриють кінотеатри.

— Вони спалять бісові кінотеатри,— додав Кліфф.— І ми втратимо купу грошей просто так.

— Мені здається, є такі історії,— ніжно почав Ранджит,— настільки важливі, що ми маємо погодитися на ризики, пов’язані з їх оприлюдненням.

— Ми не єдині ризикуватимемо,— відповів Чандра.— Подумай про це. Якщо ми знімемо такий фільм, почнуться бунти. Можуть громити кінотеатри. І як слушно каже Кліфф, можуть навіть початися підпали. Люди можуть загинути. Чи варто так ризикувати лише для того, щоб розповісти історію?

— Дехто вже загинув,— крізь майже зціплені зуби просичала Лайза.— Танцюрист. Надзвичайно талановитий танцюрист. Ти колись бачив його в Національному центрі виконавських мистецтв?

Кліфф розбризкав на