Вікторія Шевченко - Рейн. Дощинка з проклятого лісу., Вікторія Шевченко

Глава 17 Смуга перешкод

Глава 17 Смуга перешкод 

Вранці в їдальні академії панував звичний хаос.

 Я йшла  між столами, намагаючись не розплескати вівсянку з миски й одночасно повторюючи руни стабілізації другого порядку.

 Сьогодні їх потрібно буде вплітати у формулу на практиці, а в мене досі виходить кривувато.

Я почула шепотіння, коли проходила повз стіл старшокурсників — тих самих трьох, що тиждень тому вирішили "провчити вискочку".

 Тепер вони лише кидали злісні погляди здалеку. Мабуть, тиждень у цілительскому корпусі та публічне приниження остудили їхній запал.

Вдалося знайти вільне місце в дальньому кутку їдальні, і я сіла, тримаючи спину прямо.
 Звичка сідати так, щоб бачити всю залу й мати стіну за спиною, залишилася від Інара та його мисливських уроків. 
Не те щоб я очікувала нападу прямо тут, але краще перестрахуватися.

З сусіднього столу долинула гучна розмова:

— ...а потім цей Тан Варен проводив її до гуртожитку!

— Кірен? Та не може бути! Він же не серйозно?

— Клянуся П'ятьма Вежами! Моя кузина бачила на власні очі!

Я вдала, ніби повністю поглинена своєю вівсянкою, але вуха мої мимоволі сіпнулися, вловлюючи кожне слово.
 Клята ельфійська фізіологія!

"Саме так! Вони сходять до суперечки заради забави чи від нудьги."

Я доїла сніданок на самоті, що мене цілком влаштовувало. 

Коли я поверталася до гуртожитку за підручниками, з кімнати вийшли мої сусідки. Їхні обличчя скривилися, побачивши мене, але вони мовчки відійшли, даючи дорогу. 
З дня заселення, коли вони спробували встановити свою "ієрархію" зі мною в ролі служниці, а потім одна з них потрапила вночі в мою пастку, наші стосунки визначалися як "озброєний нейтралітет". Вони не чіпали мене, я не чіпала їх — ідеальна угода.

Основи цілительства сьогодні виявилися несподіваним випробуванням.

 Професор Майра, висока ельфійка з родовими візерунками, що струменіли по шиї та щоках, наче сріблясті струмки, демонструвала властивості моху зі стародавніх курганів. По аудиторії розносився землистий запах, а сам мох у її руках світився м'яким зеленуватим світлом.

— Важливо пам'ятати, — голос Майри бринів, як тонкий кришталь, — що цілюща сила цього моху проявляється лише при взаємодії з чистою водою, зібраною під час повного місяця.

Мої пальці крадькома виводили на полях зошита крихітні руни. Якщо пов'язати руну води та руну місяця особливим чином... Нитки магії навколо спліталися в найтоншу павутину, і я бачила, як можна посилити властивості моху без повного місяця.
 Непомітно для інших я потягнула одну з ниток, з'єднуючи символи, і руни на полях зошита ледь помітно засвітилися.
— Адептко Даен, — раптово окликнула мене професор Майра, і я здригнулася, швидко прикривши рукою свої малюнки. — Чи не поділитеся з групою, які частини моху з курганів використовуються при лікуванні запалень суглобів?

Я завмерла. У голові вихором пронеслися обривки почутого. Поки я відволікалася на руни, частина інформації пройшла повз.

— Спо... спори та нижня частина стебла, професоре, — випалила я, згадавши ранкове читання. — Їх потрібно подрібнити на порошок і змішати з олією ельфійського дуба.

Майра підняла тонку брову:

— Майже вірно. Хоча ви пропустили важливу деталь про температуру відвару. Сподіваюся, ваша увага буде більш... сфокусованою.

По аудиторії пробіг ледь чутний смішок. Я помітила, як Елінор Вестервуд, донька придворного мага, що сиділа навпроти, зверхньо посміхнулася своїм подругам-аристократкам.

Барабанячи пальцями по столу, я дочекалася, коли увага професора переключиться на іншого студента, і знову подивилася на свої руни. Тонкі нитки магії навколо них пульсували, обіцяючи цікавий результат, якщо тільки правильно завершити плетіння...

На рунології все було інакше.

 Професор Литвин ввалився до аудиторії з двома дерев'яними ящиками різного розміру. Одяг його був усипаний крихітними рунами, що світилися при кожному русі, наче сузір'я на нічному небі.

— Адепти! — проголосив він з порога, кидаючи ящики на стіл з таким гуркотом, що половина аудиторії підстрибнула. — Сьогодні ми поговоримо про те, як руни структурують хаотичні потоки магії та надають їм форму. Або, простіше кажучи, як за допомогою кількох карлючок зробити ваше життя набагато комфортнішим!

 Я випрямилася, передчуваючи цікаву лекцію. Інар мало розповідав про руни, хоча я бачила їх на деяких його мисливських знаряддях та побутових речах на кшталт фляги або морозного лара.

— Перед вами, — Литвин постукав по більшому ящику, — звичайний дерев'яний короб. А ось у цьому, — він вказав на менший, — такий самий короб, але з нанесеними рунами. Давайте подивимося на різницю.

Професор відкрив кришку більшого ящика і вийняв звідти велике червоне яблуко. Потім він розрізав його на дві половинки чітким рухом срібного ножа.

— Це яблуко поклали сюди рівно три тижні тому, — повідомив він, передаючи половинки до першого ряду. — Пустіть по колу, не соромтеся понюхати.
У міру того як яблуко переходило з рук в руки, по аудиторії розносилися вигуки огиди. Коли черга дійшла до мене, я зрозуміла чому — м'якоть була коричневою, зморщеною і пахла гниллю.

— А тепер, — Литвин відкрив другий ящик, — подивимося на близнюка.

Він дістав точно таке саме яблуко, розрізав його і пустив по рядах. Цього разу вигуки були зовсім іншими. Коли яблуко опинилося в мене, я з подивом побачила, що м'якоть абсолютно свіжа, соковита, наче фрукт щойно зірвали з дерева.

Але що вразило мене найбільше — навколо внутрішньої поверхні кришки другого ящика я бачила тонке блакитне сяйво, що утворювало хитромудру сітку. Переключивши зір на магічний, я побачила, як структуровані потоки магії утворюють стійку конфігурацію, циркулюючи навколо двох рун, вирізьблених на дні та кришці.

— Хто може сказати, що саме відбувається в другому ящику? — запитав Литвин.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍