Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

реагували на наказ. Решта стояла біля столу, за яким працівники президентського пресофісу роздавали охолоджені напої та закуски.

— У нас проблема! — загукала Тамара. — Розпочинаємо евакуацію! Перекажіть усім, кому зможете, готуватися до посадки он у той вертоліт.

Вона впізнала одного з журналістів, Башира Фахурі, що стояв із пляшкою пива в руці. Він запитав:

— Тамаро, що трапилося?

Часу пояснювати не було. Пропустивши запитання повз вуха, спитала:

— Ви бачили Табдара Садула?

— Стривайте, — не поступався Башир. — Не можна отак просто вдиратися й наказувати нам, що робити. Поясніть, що відбувається!

— Та пішли ви, Башире, — кинула Тамара й побігла далі.

З повітря вона бачила, що табір перетинають дві прямі стежки: з півночі на південь та із заходу на схід. Вирішила, що найкращий спосіб знайти Таба — перевірити обидві. Щоправда, оглядати будівлі не вийде: занадто довго, вона не встигне обійти всі, поки прийдуть суданці.

Біжучи на схід, до солдатів на схилі, почула постріл.

Запала непевна тиша, по якій затріскотіли автомати: американські вояки відкрили вогонь. Перегодом постріли вдалині підказали Тамарі, що заскочені зненацька суданці взялися відстрілюватись. Серце закалатало зі страху, але вона бігла далі.

Шум сполохав людей. Усі повиходили з наметів подивитися, що відбувається. Стрілянина подіяла набагато ефективніше за слова, й біженці кинулися навтьоки, хапаючи дітей і нажите добро: козу, казанець, рушницю, мішок борошна. Журналісти покинули інтерв’ю та побігли до автобусів, тягнучи за собою камери й дроти мікрофонів.

Тамара вдивлялася в обличчя, але ніде не бачила Таба.

А тоді вдарила артилерія.

Ліворуч від Тамари розірвався снаряд, який знищив будинок. Відразу за ним впало ще кілька мін. Суданці били по табору над головами американських військових.

Почулися зойки поранених. Медики із загону американців порозкладали ноші й намагалися рятувати постраждалих. Люди безладно побігли з табору, наштовхуючись одне на одного.

«Спокійно, — наказала собі Тамара. — Спокійно. Шукай Таба».

Знайшла Декстера.

Мало не пробігла повз нього. Він лежав у дверях однієї з будівель, і спершу їй здалося, що це лише купа ганчір’я, а тоді збагнула, чий то синій костюм у білу смужку.

Присіла поряд. Він дихав, хоч і слабко. Крім подряпин, жодних інших очевидних ушкоджень не помітила, проте якщо знепритомнів, отже, зачепило.

Піднявшись, погукала:

— Ноші сюди!

Але навкруги не було нікого з медиків, тому їй ніхто не відповів. Пробігла ближче до центру, та марно. Відтак повернулася до Декстера. Розуміла, що рухати пораненого ризиковано, однак залишати його на милість суданців ще небезпечніше. Вирішувати мала швидко, тож перекинула Декстера на живіт, насилу підняла, закинула собі на спину й устала, притримуючи його на правому плечі. Стоячки було вже легше, й вона пішла до гелікоптера та автобусів.

Здолала із сотню метрів, перш ніж помітила медиків.

— Гей! Огляньте його. Він з нашого посольства.

Вони перейняли в неї непритомного Декстера й поклали на ноші. Сама ж Тамара побігла далі.

Помітила, що дехто із журналістів й далі фільмував, і подумки відзначила їхню мужність.

У таборі майже не залишилося біженців, тільки бабця вела кульгавого чоловіка та підлітка тягнула двох наляканих немовлят. Решта вже покинула територію та чимдуж утікала вглиб пустелі, рятуючись від обстрілу.

Як довго зможе стримувати двохтисячне військо загін із тридцяти солдатів? Тамара усвідомлювала, що часу лишилося обмаль.

Вертоліт почав знижуватися. Сюзан готувалася забирати людей. Але де ж Таб?

Нарешті Тамара побачила його. Він мчав північною стежкою за групою біженців, тягнучи під лівою пахвою дитину. Тамара роздивилася, що це дівчинка приблизно дев’яти років. Мала істерично верещала, більше налякана, либонь, незнайомцем, що схопив і поніс її, аніж вибухами.

Гелікоптер сів. У навушниках Тамара почула голос Сюзан:

— Третій загін, ведіть цивільних.

Добувшись до краю табору, Таб порівнявся з рештою біженців і поставив дівчинку на землю. Вона одразу побігла геть. Таб розвернувся й помчав назад.

Тамара кинулася йому навперейми. Він обійняв її і всміхнувся.

— І чого б то я був такий упевнений, що ти причетна до евакуації?

Вона не могла не завважити неймовірного самовладання, з яким він жартував посеред поля бою. Сама вона почувалася не так спокійно.

— Уперед! — прокричала вона. — До гелікоптера!

Побігла, Таб — за нею. У вухах пролунав голос Сюзан:

— Другий загін, відступайте і повертайтеся на облавок.

Кинувши погляд на пагорб, Тамара побачила, що половина військовиків відповзла на безпечну відстань, зірвалася на ноги й побігла назад у табір. Один із бійців ніс на руках побратима, пораненого чи вбитого.

Коли солдати дісталися до гелікоптера, Сюзан віддала наказ:

— Перший загін, відступайте й повертайтеся на облавок. Покваптеся!

Вони миттєво кинулися виконувати наказ.

Тамара з Табом добігли до вертольота й заскочили перед першим загоном. Усі решта були вже на борту. У пасажирському відсіку зібралася сотня людей, дехто лежав на ношах.

Тамара визирнула з вікна гелікоптера й спостерегла, що суданці вже заходять у низину. Вони вважали, що перемогли, тому дисципліна серед них упала. Стріляли, не цілячись і витрачаючи набої на халупи, що відділяли їх від змушених відступати американців.

Зачинилися двері, підлога під ногами Тамари почала швидко підійматися. Вона знову визирнула у вікно й побачила, що суданці тепер цілилися по вертольоту.

Її охопив жах. Кулі не здатні пробити фюзеляж гелікоптера, та якщо поцілити з міномета або ракетниці, можна пошкодити двигун чи й навіть лопаті. Пригадала стару приказку пілотів: вертоліт — це наче фортепіано з пропелером. Вона затремтіла, коли машина почала підійматися, а разом із нею, за її траєкторією, піднялися дула автоматів. Попри шум мотора й лопатей, їй здалося, ніби вона почула дзенькіт куль по броні. Уявила, як величезна машина із сотнею людей на облавку падає на землю, розбивається й займається.

Аж раптом суданці перемкнулися на щось інше. Забувши про вертоліт, вони повернули голови в іншому напрямку. Вона теж глянула туди — на західний схил, яким спускалася чадська армія. Це був не так впорядкований наступ, як божевільний кидок на ворога, під час якого солдати бігли й водночас стріляли. Суданці спробували відповідати, але швидко зрозуміли, що вони в меншості, й кинулися тікати.

Пасажири гелікоптера радісно загукали й заплескали в долоні.

Пілот узяв курс на північ, далі від двох армій, і вже за кілька секунд вертоліт був поза зоною досяжності пострілів.

— Гадаю, ми нарешті в безпеці, — сказав Таб.

— Так, — Тамара взяла його за руку й міцно стисла.

* * *

Робота в нджаменському штабі ЦРУ