Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

Розділ п’ятнадцятий

Тамара наділа бронежилет і попросила дев’ятиміліметровий «Ґлок», що врятував їй життя на мосту. За відсутності Декстера резиденту-рою керував Майкл Олсон, котрий не став вигадувати причин, щоб втримати її, як обов’язково вчинив би Декстер. Відтак, разом із Сюзан Тамара поїхала на військову базу біля нджаменського аеропорту, де на них уже чекав загін із п’ятдесяти солдатів, і сіла у величезний гелікоптер «Сікорський», у який, окрім людей, вмістилася й уся техніка. Тамарі видали навушники з мікрофоном, щоб шум мотора не заважав розмовляти із Сюзан.

Вертоліт був повний.

— Як ми впхаємо сюди ще сорок цивільних? — запитала Тамара. — Доведеться летіти стоячи, — відповіла Сюзан.

— А таку вагу він підійме?

Сюзан усміхнулася.

— Не хвилюйтеся, це важкий гелікоптер, його розробили для підняття затоплених вертольотів у В’єтнамі. Може потягнути таку саму машину, як сам.

Подорож через Сахару тривала чотири години. За себе Тамара не боялася, але її гризла думка, що сьогодні вона може втратити Таба. Коли уявляла собі це, робилося млосно, і в якусь мить вона навіть злякалася, що зараз її знудить перед пів сотнею солдатів. Гелікоптер летів на швидкості сто п’ятдесят кілометрів за годину, проте над одноманітним краєвидом із піску та каміння створювалося враження, ніби він висить на місці. Перед самим прибуттям Тамара раптом зрозуміла, що хоче прожити з Табом усе життя і щоб їх більше ніколи й нічого ось так не розлучало.

Це усвідомлення поділило її життя на «до» і «після», і вона почала міркувати про наслідки цього рішення. Розуміла, що Табові почуття до неї взаємні. Попри невдалий досвід попередніх шлюбів із чоловіками, які їй були не до пари, відчувала, що цього разу не помилилася. Куди поїдуть? Як житимуть? Чи хоче Таб дітей? Про таке вони ще навіть не розмовляли. А сама вона дітей хоче? І про це Тамара ще ніколи серйозно не думала. «Хочу, — збагнула вона. — 3 іншими не хотіла, а з ним хочу».

У її голові роїлося стільки думок, що решта польоту минула непомітно, і вона аж здивувалася, коли приземлилися в Абеше. Відстань, яку вони здолали, наближалася до максимальної дальності польоту гелікоптера, тому перед початком операції мали заправитися.

У минулому Абеше було великим містом, перевальним пунктом на шляху через Сахару, яким століттями користувалися арабські работоргівці. Тамара уявила собі верблюжі каравани, що невпинно тягнуться неозорою пустелею, величні мечеті із сотнями вірян, багаті палаци з гаремами, повними знудьгованих красунь, і виснажених нещасливців на людних рабовласницьких базарах. Потому як Чад колонізували французи, майже все населення Абеше викосила моровиця. Нині Абеше перетворилося на невеличке містечко з ринком худоби та кількома фабриками з виробництва ковдр із верблюжої шерсті. «Імперії постають і падають», — подумала Тамара.

При місцевому аеропорту розташовувалася американська військова база, гарнізон якої становив лише одну роту, що змінювалася кожні шість тижнів. На злітній смузі на гелікоптер уже чекала вантажівка з пальним, тож за кілька хвилин він знову здійнявся в повітря.

Далі полетіли на схід, у напрямку останнього відомого місцеперебування журналістів.

Нарешті Тамара опинилася близько до Таба й уже скоро дізнається, чи не спіткала його біда і чи потрібна йому допомога.

За чверть години їм відкрився похмурий краєвид табору: вервечки нашвидкуруч збитих халуп, сумні, похнюплені біженці й брудні дітлахи, що гралися камінцями на курних стежках. Пілот тричі облетів над тим місцем уздовж і впоперек, проте жодних ознак групи не виявив.

Сюзан глянула на карту, визначила місце наступного табору й передала координати штурманові. Машина швидко набрала висоту й полетіла на північний схід.

За кілька хвилин натрапили на велику військову колону, що рухалася на схід.

— Це підрозділи чадської армії, — сказала в передавач Сюзан. — П’ять-шість тисяч осіб. Тамаро, ви не помилилися. Вони переважають чисельність суданців удвічі.

Почувши це, солдати з повагою подивилися на Тамару. Точні розвіддані здатні рятувати життя, і вони високо цінували тих, хто їх надавав.

Наступний табір був такий самий, як і перший, тільки стояв у низині поміж узвиш зі сходу й заходу. Тамара видивлялася ознак людей із міста: західний одяг, непокриті голови, темні окуляри, сонячні зайчики від лінз камер. Нарешті побачила два запилюжені автобуси в центрі. Біля одного з них помітила бузкову блузку, блакитну сорочку, далі — бейсболку. Сказала:

— Думаю, це вони.

Сюзан відповіла:

— Еге ж.

Зненацька над табором піднявся невеликий гелікоптер, якого Тамара спершу не помітила. Нахилившись уперед, він швидко полетів на захід від «Сікорського». Тамара промовила:

— Господи, що це?

— Я його впізнала, — відповіла Сюзан. — Це особистий вертоліт Генерала.

«Недобре це», — подумала Тамара й сказала:

— Цікаво, чого б то він летів звідси?

Сюзан звернулася до пілота:

— Тримайтеся на такій висоті, щоб видно було місцевість.

Гелікоптер піднявся вище.

День стояв ясний, і на сході вони помітили колону, над якою здіймався стовп пилу. Суданське військо. Сюзан лайнулася:

— Холера.

Тамара запитала:

— Скільки їм ще лишилося, кілометри два?

— Менше.

— А як далеко сили чадців?

— За п’ять кілометрів. Пустельною дорогою вони їдуть щонайбільше п’ятнадцять кілометрів на годину, тож сюди прибудуть аж за двадцять хвилин.

— Отже, саме стільки часу ми маємо, щоб урятувати своїх і відвести біженців далі від зіткнення.

— Так.

— Я сподівалася, вдасться зробити все, допоки прийдуть суданці.

— Так спочатку й задумувалося. Але зараз потрібен новий план. — Наказавши пілоту сідати біля автобусів, Сюзан заговорила до своїх бійців: — Загони перший і другий, зайняти позиції зі східного краю. Відкривайте вогонь, щойно ворог буде в радіусі досяжності. Створіть враження, ніби вас удесятеро більше, ніж насправді. Третій загін, обійдіть табір і накажіть журналістам збиратися біля автобусів, а біженцям — тікати в пустелю. Стривайте... — Запитала в Тамари, як арабською буде «Суданці йдуть, біжіть!», і Тамара оголосила це в рацію, щоби чули всі. Відтак Сюзан продовжила: — Ми залишимося в повітрі, щоб усе бачити. Я скажу, коли відступати й де перегрупуватися.

Вертоліт сів, задній відсік опустився.

Сюзан загукала:

— Уперед, уперед!

Солдати збігли. Як було наказано, більшість попрямувала на східний підйом і залягла біля краю. Решта розосередилися табором. Тамара вирушила на пошуки Таба.

На звістку від солдатів лише невелика частина біженців пішла з табору — до того ж зовсім не кваплячись: не вірили, що варто поспішати.

Переважно візитери, які були тут, ходили табором, брали інтерв’ю і теж без ентузіазму