Рута Шепетіс - Поміж сірих сутінків

Їм дозволяли жити тільки в спеціально виділених зонах, за ними постійно стежило КГБ. Будь-які згадки про пережите означали негайне ув’язнення й депортацію назад до Сибіру. Отже, пережиті ними страхіття залишалися притлумленим жахливим секретом, спільним для мільйонів людей.

Як Ліна й Андрюс, дехто з депортованих створював сім’ї і знаходив утіху в лагідному погляді, у нічному перешіптуванні в ліжку. Дивовижні діти, такі, як Йонас і Яніна, виросли в сталінських таборах і повернулися додому вже дорослими. Безліч матерів і дружин, як Елена, загинули. Сміливці, які боялися назавжди втратити правду, закопували свої щоденники й малюнки в прибалтійську землю, важачи життям – адже сховок могло знайти КҐБ. Як Ліна, багато хто давав вихід емоціям у малюванні й музиці – тільки так вони могли виразити себе, зробити так, щоб Батьківщина жила в їхніх серцях. Такі малюнки не можна було показувати публічно. Мистецтво передавалося потайки, як зашифровані звістки й новини з таборів. Якийсь начерк, зображення символу Батьківщини іноді вже міг дати достатній поштовх депортованому рухатися вперед, боротися за новий день.

За оцінками істориків, за час своєї кривавої влади Йосиф Сталін убив понад двадцять мільйонів людей. Прибалтійські країни – Литва, Латвія та Естонія – втратили понад третину свого населення під час радянського винищення. Депортації докотилися навіть до Фінляндії. Навіть сьогодні багато хто в Росії готовий заперечувати, що в СРСР депортували хоча б одну людину. Але більшість балтійців не тримають на них зла чи відрази. Вони вдячні тим радянським людям, які виявили співчуття. Їхня свобода – цінність, і вони вчаться жити в ній. Хтось отримав ті свободи, що їх маємо ми як громадяни Америки, за рахунок людей, які лежать у безіменних могилах Сибіру. Тут як у Йоани з Ліною – свобода однієї людини отримана ціною свободи іншої.

У деяких війнах головне – це бомбардування. Для людей Прибалтики війна – це те, що передусім пов’язане з вірою. У 1991 році, після п’ятдесяти років брутальної окупації, три балтійські країни відновили свою незалежність – мирно і гідно. Вони обрали надію, а не ненависть, і показали світові, що навіть посеред темної ночі є світло. Будь ласка, досліджуйте це. Розкажіть кому-небудь. Ці три маленькі народи навчили нас, що любов – то найпотужніша армія. Любов до друга, до рідного краю, до Бога, навіть до ворога – любов відкриває воістину дивовижну природу людського духу.

Подяки

Я надзвичайно зобов’язана багатьом чудовим людям, які допомогли мені в тій подорожі, що відбувається в цьому романі.

Ліндсі Девіс, яка повірила в цю книжку з першої сторінки, – ти моя героїня! Дякую Стівенові Мелку який словом і музикою привів мене в Дім письменників. Ребецці Шерман, яка запевняла мене, що я можу це зробити, дивовижному Кену Райту, який прискакав на білому коні і все уможливив. Кращих учителів, представників і друзів годі й бажати.

Моя редакторка Тамра Таллер вклала в цю книжку незмірну кількість часу й сил. Ми – команда, і я повік буду вдячна. Низький уклін Майклові Ґріну, який сміливо витяг банку з землі й доніс цю історію до світу. Кортні Палмер, Каміллі Сендерсон, Фарі Ґехі, Ліз Морас, Джулії Джонсон і всім чудовим людям видавництв «Philomel» і «Penguin». Дякую, що вірили в мене.

Моїй письменницькій групі – Шерон Кемерон, Емі Ітчисон, Рейчел Ґріффітс, Лінді Реґсдейл, Говарду Ширлі й Анґеліці Штеґманн. Дякую за відданість, а головне – за дружбу. Я без вас би не змогла це зробити! Дякую Лаурі Ґьорінг за допомогу з російською мовою.

Дякую Спілці дитячих письменників та ілюстраторів, чий грант «Work-in-Progress», конференції та шалені вечірки допомогли мені усвідомити, що я справді можу написати книжку. Особливо я вдячна Дженетті Едейр і Трейсі Барретт з відділу Середнього Півдня цієї Спілки.

А ще – Івонн Сейвертсон, Нільсу Бай Нільсену, Фреду й Ліндсі Вільгельм, Майкові Посту, Майкові Кортезу, Джерену Ноордхузу, Луїзі Арденфельт Равнільд, Лоренсу Гаррі, Хізер Нейпʼєр, Джеррі Розенблатту, Дж. В. Скотту, Деніелу Шмідту, Джону Веллсу, Ґевінові Міхаїлу, родинам Рейдів, Такерів, Пілів і Смітів. Ви всі мені допомагали і сприяли в праці над книжкою з найпершого дня.

Усім на світі я зобов’язана моїм мамі й татові, які навчили мене сильно мріяти, а любити ще сильніше. Джонові й Крістіні – моїм друзям і натхненникам. Я мрію колись навчитися писати так гарно, як ви.

І моєму чоловікові Майклу – передусім він порадив мені стати письменницею. Твоя любов дає мені сміливість і окрилює. Ти для мене все.

Литовські подяки

Без Лінаса Забалюнаса ця книжка просто не була б можлива. Лінас спрямував мене до безлічі людей, з якими я розмовляла, перекладав для мене, мандрував зі мною Литвою, частував сирними пончиками й цепелінами, навіть улаштував так, що мене замкнули в колишній радянській в’язниці. Ačiū labai[3], мій друже!

Щиро дякую організації «Lapteviečiai» і цим людям, які пережили депортацію, за те, що поділилися зі мною спогадами: пані Ірені Шпакаускене, панові Йонасу Маркаускасу, доктору Йонасу Пуоджюсу, пані Рите Меркіте і панові Антанасу Стасішкісу.

Особлива подяка належиться панні Аґнєшці Наркевич за переклад у Вільнюсі; пані Далі Казлаускене за те, що показала неймовірні фотографії, які її чоловік зробив у Сибіру; «Nemunas Tour» і родині Забалюнасів; доктору Дануте Ґайлене, голові відділення клінічної психології Вільнюського університету за зустріч зі мною й відповіді на мої питання; Ґінтаре Якубонене, директорці відділу спогадів у Центрі досліджень геноциду і спротиву; Вільмі Юозевічюте з Музею жертв геноциду; Центрові досліджень геноциду і спротиву; Литовському парламенту; Литовській фундації; музею Румшішкеса і в’язниці Кароста в Латвії.

Книжки цих авторів допомогли мені заповнити пробіли: Далі Ґрінкевічюте, Енн Легтмец і Дуґласа Гойла, Барбари Армонас, доктора Дануте Ґайлене, а також укладені організацією «Lapteviečiai».

І нарешті, дякую рідні Йонаса Шепетіса. Дякую за вашу тривку любов і підтримку нашої сім’ї, яку ви завжди виявляли. Ваші патріотизм, вірність і самопожертва не забудуться ніколи.

Ačiū labai!

Нагороди в США

– Бестселер The New York Times

– Міжнародний бестселер

– Номінант премії «Медаль Карнеґі»

– Фіналіст премії William C. Morris

– Визначна книжка за версією The New York Times

– Найкраща дитяча книжка за версією Wall Street Journal

– Володар нагороди «Золотий повітряний змій»

– Визначна книжка за версією Американської бібліотечної асоціації

– Найкраща дитяча книжка 2011 року за версією Publishers Weekly

– Входить до десятки найкращих художніх книжок для молоді за версією YALSA

– Найкраща книжка 2011 року за