Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

   Можливо, вони мали шанси на перемогу в абордажному бою. Фернандо не знав чисельності матросів супротивника. Тому намагався не доводити до цього. Звісно супротивнику про це знати не обов`язково.

   Минула майже година коли в бік флейта знову направили човен. На цей раз прибув капітан, разом з помічником та вже знайомим штурманом.

   Капітан був невисокого зросту, з густою бородою, та буйною рослинністю на тілі. Одягнений у бордовий камзол, прикрашений золотими вставками та діамантовими позументами.

   — Кажіть, що від мене потрібно! — з погрозою в голосі промовив капітан, — Ви дуже пошкодуєте за це!

   — Вже злякались, акулу тобі в сраку! — гримнув на того Альфред, якого обурила нахабність Авелара.

   Фернандо щось прошепотів йому, і старий морський вовк трохи заспокоївся.

   — Як бачите, сеньйоре, мої люди також не мають бажання розмовляти з такою мерзотою, як ви. Але я хочу дещо від вас почути.

   — Що саме? — здивувався той.

Фернандо відвів його, і тихо промовив:

   — Ви бували у містечку Сан-Каталін?

   — Ніколи там не був!

   — А ось і бували. Нам відомо, що ви гостювали у місцевого багатія Поштіги.

   — Мало в кого я і коли гостював. Ближче до справи!

   — Ну, нам зараз поспішати нікуди. Вам слід добре подумати над моїми

питаннями.

   — А то що? — зухвало, але з переляком, відповів гість.

   — Не думаю, що ви хочете вирушити до Пернамбуку у гості до дона Сільвіо Герейро. А, ось, цей високоповажний сеньйор вам ще як зрадіє.

   Гість захвилювався, подивився на свій корабель, про щось задумався і неохоче вимовив:

   — Ну, гостював я у цього пройдисвіта. Я іноді через нього продавав товари. Невже ви гадали, що він чистий, як немовля, — засміявся Авелар.

   — А тепер головне питання. Що сталося з дівчатами, які ви купили в цього сеньйора?

   Авелар зам'явся, Фернандо помітив, що він про щось замислився. Потім той подивився на свій корабель, на якому матроси почали якісь приготування.

   — А що це на вашому кораблі таке? — спитав Фернандо. — Чи думаєте пошити нас в дурні?

   — Я сам не знаю, правда, — здивовано промовив гість. Прибулі з ним, штурман та квартирмейстер, здавалося, теж не розуміли, що діється на їхньому судні.

   Був вечір, сонце тихо котилося до горизонту. Небо огортали хмари, була невелика ймовірність шторму. Що було зовсім недоречно.

   Тут лівий борт судна огорнувся пеленою диму. Декілька ядер впало у футі від борту «Нестримного» До цього часу шлюп повернувся кормою, до нього і почав повільно віддалятися. Каноніри під командуванням Стіва відповіли негайно. Але ворожий корабель був поза досяжністю їх ядер.

   — Ви даремно це зробили! — прокричав Фернандо.

   — Прив'яжи цього проклятого капітана до гармати, заволав один із помічників, Фернандо

   — Не допоможе! Це не Авелар,— несподівано зрозумів Фернандо.

   Чоловік, який до цього грав роль капітана, посміхнувся, проте вже не намагався нічого заперечувати.

— Вони лише сказали потягти час! Ми, правда, не знали! — волав той, думаючи, що зараз

йому прийде кінець. Однак ні його, ні молодого штурмана з квартирмейстером ніхто не чіпав. Їх лише зв'язали і відвели до трюму, щоб ті не могли допомогти своїм товаришам.

«Нестримний» кинувся в погоню. Але на поворот пішло трохи більше часу, ніж зазвичай, і шлюп встиг пристойно відійти від супротивника. Швидкість була за Фернандо. Однак сутінки, а потім і темна ніч майже приховали від «Нестримного» шлюп Авелара. Та ще й до всього почався шторм. Майже всю ніч корабель кидало в різні боки. Матросам було не до погоні за ворогом. Довгий час обриси втікача все ще виднілися вдалині, але до ранку, коли шторм притих, його ніде не було видно.

   Фернандо в розпачі допитував відправлених на переговори розбійників.

— Ми правда не знали..., — усе ще запевняв його пірат, який виконав роль капітана, — я лише матрос.

— А ви штурмане, як вас там? — звернувся Фернандо до молодого штурмана.

   — Едвард Донован, - тихо відповів хлопець, в його очах, страх змішався з образою на капітана, який залишив його на вірну смерть.

   — І ви гадаєте, я повірю, що ви не знали про це, — суворо запитав Фернандо.

  — Що буде з нами? — спитав Едвард після довгої паузи.

   — Доставимо вас до Пернамбуку, я вже розповідав, як, там вас зустрінуть.

   — Чи варто їх вести, — промовив Альфред, — повісити їх на реї, і все.

   Обличчя  гостей покрилися потом. Троє веслярів стояли мовчки. Двійник капітана почав голосити і просив помилувати. Едвард мовчки дивився на капітана, а потім промовив.

    — Я можу внести за себе викуп! Десять тисяч реалів. Думаю, вас це зацікавить