Галлея Сандер-Лін - Сім драконів для Білосніжки. Таємниці Сніжної академії 1, Галлея Сандер-Лін

«Допоможи, га», — попросила у дракониці.

«Сьогодні без мене. Ми повинні подивитися, на що ти зараз здатна своїми власними силами», — відмовилася та.

Ну що ж… Дівчина, наплювавши на втому, працювала на межі своїх можливостей, щоразу випускаючи поки що невпевнені та нестійкі нитки магічного потоку і витрачаючи величезну кількість енергії на елементарні речі. Хоча це для інших вони елементарні, а от для неї, людини, яка магією володіє лише трохи більше доби…

— Пере-е-ерва… — нарешті попросила Сніжа, яка не очікувала, що магічне виснаження відчувається анітрохи не слабше, ніж фізичне. — Мені потрібен відпочи-и-инок... — простогнала вона і сіла прямо на підлогу. — Не можу більше.

«Я ж казала, слабачка!» — пирхнула дракониця.

Перерва на обід допомогла відновити фізичні сили, а кілька накопичувачів та цілющі чари Себа — магічні та загальний тонус. І все пішло по новому колу, тільки цього разу завдання стали складнішими, наприклад, притягнути предмет повітрям, а не землею, при цьому жодного разу не впустивши. Потім Сніжа почала освоювати елементарні побутові заклинання рівня школяра. До вечора в неї не залишилося сил не те що для прогулянки із сьомим Невервалем, але навіть на те, щоб іти на своїх двох: вона так і сиділа на підлозі, роблячи марні спроби підвестися. Похитавши головою, наставник знову наситив її магією, дав ще накопичувачів і показав, де і як їх заряджати.

— Молодець, господине! — підтримав її Тівер. — Якщо продовжиш так працювати, може, і не помреш у першому ж бою...

Угу, звучить дуже оптимістично.

— Зараз Сетар прилетить, ідемо його зустрінемо, — покликав магістр. — Передам тебе йому з рук до рук.

— У такому занедбаному стані?! — жахнулася Сніжана. — Я ж уся пом'ята, та й пропотіла добряче…

Перед сьомим дівчині хотілося виглядати якнайкраще.

— Жінки… — звів очі до стелі лис.

— Та не відпустимо ми тебе такою неохайною, — зауважив і горностай. — Ти за кого нас маєш?

Звір трохи помагічив — і Сніжана знову була свіжою, причесаною та акуратно вдягненою. Так-с, а ці дуже потрібні у скарбничці будь-якого мага заклинання треба буде завтра ж у нього дізнатися. Якщо вже фамільяр, то нехай покаже господині різні корисні штучки, які вже точно стануть їй у пригоді, особливо коли попереду побачення з кимось із драконів.

Їхня дружна компанія спочатку попрямувала до їдальні, де Сніжка з воістину драконячим апетитом повечеряла, знищуючи їжу куди активніше, ніж її супутники (що й не дивно після таких навантажень), а потім вийшла на дах, де чорно-бурий начарував їй шубку.

— Скоро робитимеш це сама, — сказав він. — Бо цього тобі треба навчитися досконало.

— Ех, шкода, що мені з вами не можна, — Тівер, здається, був щиро засмучений.

— А чому? — здивувалася дівчина.

— Ну так… інтимна ж ситуація, — пояснило звірятко. — Між нареченим та нареченою встрявати не дозволено. Драконище має право отримати тебе в особисте користування.

— Звучить якось не дуже, — не поділила вона його ентузіазму. — Наче я річ якась...

— Не якась, а дуже дорога! — не зовсім правильно зрозумів її фамільяр.

Сніжка хотіла відповісти, але на горизонті з'явився сьомий Неверваль, який, як і під час балу, використав часткову трансформацію і летів у людській подобі. І, треба зауважити, дуже красиво летів. Дівчина задивилася, милуючись його вправністю та впевненістю. Розгонисті рухи крил були чіткими та вивіреними, тому, коли він приземлявся, у Сніжки навіть зачіска не розтріпалася. Оце майстер!

— Вітаю, сіє Невер, — привітався новоприбулий. — Чи готові до вечірньої прогулянки?

— З вами, сіяре Неверваль, я готова до всього! — з ентузіазмом відгукнулася вона, занадто пізно зрозумівши, що її слова пролунали двозначно.

Тівер багатозначно кашлянув, Себастьян підняв брови, і Сніжа переконалася, що дарма не втримала язика.

«От дурепа! А якщо я дам привід Сетару розраховувати на щось більше? Якщо він сприйме мої слова як поштовх до дії? Якщо вирішить, що віддала йому перевагу над іншими? Чи поверне мене сьогодні після прогулянки і чи не захоче вкрасти та привласнити як той скарб, що так полюбляють дракони?»

«Отож бо, спочатку думай, а потім кажи, — підтримала її побоювання внутрішня дракониця. — Але що вже тепер, давай ризикнемо…»

— Якщо так, тоді прошу, — лускатий, треба віддати йому належне, удав, ніби нічого такого потенційна наречена не сказала. Він звично підхопив її на руки, пообіцяв, що поверне до опівночі, та поніс геть від академії…