Гео Данилович Шкурупій - Двері в день. Міс Адрієна, Гео Данилович Шкурупій

– Не поспішайте! Ріка залишиться на цьому ж місці. Ще встигнете!

І Франц відчув у своїй руці шовковий папір, який міг бути лише тим, про що він міг подумати з першого разу.

Закричала сирена, гавкнув бульдог, і «Бюїк» негайно ж зник за найближчим поворотом.

Франц Каркаш очманіло подивився йому вслід. Весь випадок його сильно знервував. Він сам собі нагадував людину, яку несподівано скупали в холодній воді.

За якоюсь нереальною інерцією, що її утворив автомобіль, Франц Каркаш мимоволі почвалав у той самий бік, де він зник. Він, похитуючись, добрів до кінця парапета, очманіло розглядаючи два папірці, що були в його руці. Це були гроші. Вони були новенькі й хрущали під пальцями.

Коло кінця парапета до Франца підійшов мостовий сторож і несподівано вихопив у нього з рук гроші.

Франц здивовано поглянув на нього. Сторож уважно оглянув папірці – вони були однакової вартості. Один папірець він встромив собі в кишеню, а другий віддав Францеві.

– Приходь сюди завтра! Так можна заробляти щовечора. Тільки пам’ятай, що половину мені…

Франц спробував був обуритись, але він був такий знесилений, що в нього нічого не вийшло. Він одштовхнув сторожа і пішов далі.

Коли він завернув за ріг провулка, до нього несподівано підбігла якась жінка. Він хотів дати їй дорогу, але раптом відчув її теплі обійми. Це була Жакеліна. Вона швидко почала йому щось говорити і він відчув, як заспокійливо її голос і вся вона впливає на нього.

– Ходім, Франце! Ходім додому! Леон Мустак каже, що то був прикрий випадок! Ти зробив велику послугу радянському інженерові, і всі комуністи дуже цінують твій вчинок.

Ці слова проливали на Франца цілющі ліки. Він відчував, як у ньому зростає бадьорість. Він раптом голосно на всю вулицю зареготав, чим навіть налякав Жакеліну.

– Вони навіть не вважають тебе за штрейкбрехера. Цілком зрозуміло, що людина іноді ніяк не може діяти інакше, ніж вона діє. Це казав Андріяш Вале!

Франц перестав сміятись і ніжно обійняв Жакеліну. Він передав їй папірець, який заробив незвичайним способом. А це сказало Жакеліні, що Франц весь час, навіть підсвідомо, думав про неї.

– Потім, Жакеліно! Потім я прийду! Тільки не зараз! Я мушу щось зробити, щось додумати, Жакеліно! Іди, іди! На тебе чекає дитина.

Жакеліна здригнулась, наче прокидаючись від сну. Вона випустила руку Фоанца і, не оглядаючись, швидко пішла вулицею.

Франц дивився на неї.

XV

Швидше! Швидше! До кінця.

Ось виринув із завулка чоловічок весь жовтий з ім’ям оксамитовим – Самюель Плюш і раптом впізнав знайому спину. Кишені в пальті розкривали свою порожнечу, як голодні роти удавів. І все ж таки це був не Леон Мустак, а той самий Франц Каркаш.

Самюель Плюш з’явився так, як він мусів з’явитись. Він ніби століття гнався за цією знайомою спиною, але з того моменту, як він почав гонитву і наздогнав переслідуваного, неначе промайнула лише одна мить.

Самюель Плюш, як леопард, стрибнув на Каркаша.

Одна мить, і він скрутив йому руки. Блискучий білий метал наручників блиснув у світлі ліхтаря.

– Ви арештовані!

Франц Каркаш байдуже подивився на Самюеля Плюша. Випростався весь, як легендарний велетень. І раптом Самюелю здалось, що наручники із звичайних білих, ниток. Лише один помах Францевих рук, і вони лускають і розпадаються. Плюш знітився під Францевим поглядом.

– Ходім!

І Франц твердо пішов поруч жовтого чоловічка.

Тепер у нього була мета.

XVI

Дні минали й миготіли, наче освітлені вікна нічного поїзда. Ніч була в камері Франца Каркаша. Його вкинули в цей кам’яний мішок і, здавалось, забули про нього. Іноді вартові приносили якусь юшку, щоб в’язень не помер з голоду.

Проте, це була школа для нього. В’язниця жила своїм схованим і таємничим життям.

Приводили й виводили нових людей.

Уночі Франца будив страшний несамовитий крик катованої людини.

Іноді він прокидався, його кидало в жар від пострілів вихлопної труби заведеного мотора. Він знав, що це розстрілюють людей і міг уже відрізнити справжній постріл, що зливався з пострілами вихлопної труби. Тепер все його турбувало. Цілими добами він прислухався до звуків у тюрмі, й цим ніби брав найактивнішу участь в її житті.

Франц навіть не здогадувався, що його заарештували замість Леона Мустака. Це була груба робота Самюеля Плюша.

За кілька діб до камери Франца разом із шматком хліба пролізла маленька записочка. Вона сильно підбадьорила його, бо він уже став думати, що про нього забули навіки.

«Тримайся, Франце! Ми про тебе не забудемо».

Більше в ній нічого не було. І хоч Франц не знав, хто писав її, але він чомусь мимоволі подумав про Леона й комуністів. Ці кілька слів сказали Францеві, що в нього є друзі і що йому варто й треба боротись.

Ще за кілька днів до Франца завітав несподіваний гість. Це був Самюель Плюш.

Франц чомусь злякався, коли побачив огидне обличчя цього миршавого чоловічка. Він уже раніш відчув фізичну силу Плюша, яка виявлялась несподівано, як стиск клешні. Крім того, Франц чомусь одразу пригадав кошмарні сцени катувань, що ввижались йому ночами, коли він чув несамовитий крик в’язнів. Проте це була лише хвилинна слабість і він одразу переміг її.

Самюель Плюш завітав, як старий гість. Він ніби зайшов по довідку, запитання його були раптові:

– Чи не знаєте ви Леона Мустака? – запитав Плюш одразу, як тільки зайшов до камери.

Франц мовчки одвернувся. Самюель Плюш терпляче чекав.

– Знаю! – повернувся Франц і сміливо глянув у це огидне обличчя. Самюель Плюш здригнувся від несподіванки.

– Ви про нього нічого не можете розказати?

– Нічого, щоб вас цікавило!

– А це ви знаєте? – І Плюш витяг з кишені і подав Францеві знайому йому листівку.

Франц уважно її перечитав і посміхнувся своїм думкам, проте він негайно ж висловив їх вголос.

– Тепер я цілком згодний з тим, що тут надруковано!

– Тепер? – запитав Плюш,

– Так, тепер! Вам мусить бути відомо, що я був штрейкбрехер!

Плюш тихенько хіхікнув.

– Штрейкбрехер із вас був чудовий, та з цього нічого не вийшло! Значить, не погоджуючись зі змістом, ви поширювали ці листівки, очевидно, за плату? Як кінорекламу? – знову хіхікнув Плюш.

– Я не поширював їх!

– Гаразд! Ми з вами ще поговоримо, – кинув Плюш і вийшов із камери, ляснувши дверима.

Знову потекли дні. Знову стріляла вихлопна труба мотоциклетки.

XVII

Жакеліна була виснажена вкрай безробіттям і голодуванням. Все-таки, коли Каркаш був на волі, він дещо іноді діставав і хоч трохи підтримував їх усіх.