Фолько Квілічі - Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі

Посередині туші стирчить фантастично викривлений гарпун, який уп'явся у важливі життєві центри морського чудовиська. Хвіст та кінчики плавців риби злегка тріпочуть: ось-ось настане смерть.

Це морський диявол, велетенський диявол, — Букерова заповітна мрія. Найбільший з усіх, яких коли-небудь пощастило спіймати людині. Успіх Букера блискуче завершує низку пригод Національної підводної експедиції. От коли, насправді, диявол морської пучини розпустив перед людиною свої крила.

З човна Букер переходить на палубу «Форміки», ми обступаємо його і жадібно слухаємо.

Місце дії — порт Массауа, каламутні води якого користуються сумною славою через страшні драми з акулами у головних ролях.

Отже — порт. Легенький бриз. Вода взялася довгими брижами, вони показують напрямок вітру.

Поверхню моря ріжуть два плавці весь час на однаковій відстані один від одного. Між ними раз у раз з'являється третій, менший плавець… Так, жодних сумнівів немає — це морський диявол! Два плавці — це кінці крил, якими він б'є по воді, а третій — спинний плавець.

Відстань між паралельними плавцями — своєрідний паспорт морського диявола. По них одразу видно розмах крил, а значить, і розміри тварини. Букер розуміє, що йому зустрівся велетенський екземпляр, і, не гаючи часу, надіває маску, чіпляє ласти і, схопивши рушницю, кидається у воду. Дружина з човна вказує йому, де випливає скат… Хтось з жителів міста помітив мисливця, і незабаром на набережній збирається натовп. Люди голосно кричать, «боліють» за маленьку людину, яка обережно підпливає на постріл до «дичини», в три рази більшої від неї.

Ось Букер уже поруч з дияволом. Усі затамували подих… Але мисливець випливає на поверхню, не зробивши пострілу — трохи далекувато!

Знову починаються складні маневри: Букер пірнає і обережно наближається до диявола. Велетень описує широкі кола, намагаючись втекти. Ось уже відстань дозволяє стріляти… Але Букер, знаючи далекобійність своєї рушниці і вирішивши забити ворога з першого пострілу, не піддається на спокусу і терпляче вичікує. Він не поспішає, не кидається стрімголов — головне — не налякати здобич — і нарешті домагається свого, майже не рухаючись з місця. Диявол підходить ближче й ближче і, тільки коли між ним і Букером залишилося кілька метрів, помічає мисливця, лякається і пірнає углиб.

Букер кидається за ним, прицілюється, стріляє. Чемпіонові замало статридцятикілограмової сили пострілу, він, натискаючи на курок, рвучко кидає рушницю вперед, наче спис.

Гарпун занурюється в тушу морського диявола.

Тварина підскакує і відчайдушно тягне за собою Букера, але лінь одразу рветься. Залишається тільки трос, що з'єднує гарпун з великим поплавцем на поверхні. Починається божевільний танець поплавця на хвилях.

Глядачі, зрозумівши, що чудовисько поранене, здіймають шалений крик та оплески. Букер щодуху женеться за поплавцем, щоб добити диявола другим ударом.

Ще невідомо, чи витримає трос…

Напруження досягає апогею у ті хвилини, коли морський диявол, зібравши останні сили, починає смикати поплавець, намагаючись затягнути його під воду. Трос бринить, наче струна. Сила в диявола неймовірна: великий за своїм об'ємом поплавець майже увесь занурюється у воду.

Нарешті диявол, так і не звільнившись від гарпуна, що стирчить у нього в голові, шукає порятунку на маленькому клаптику піску на дні. Букер женеться за ним з швидкістю бігового коня, наздоганяє його і готується вистрілити ще раз, але скат, помітивши свого невблаганного і невтомного ворога, знову б'є могутніми крилами і шарпається в напрямку відкритого моря. Та сили вже покидають його. Гарпун пробив зябра, і кров ллє з них товстою цівкою, залишаючи довгий коричневий слід.

Очі тварини вже згасли. Букер, зрозумівши, що перемога на його боці, кидається на здобич, щоб витягти її на поверхню. Морському дияволу так і не довелося побачити у повному спорядженні людину-амфібію, яка вперше перемогла велетенську морську тварину в її рідній стихії.

Морський диявол лежить на кормі «Форміки», і ціла юрба людей розглядає його. Люди розступаються, з'являється джип; після неодмінного фотографування він забере велетня моря. Ми вирішили відправити його на тукову фабрику. Так мешканці Массауа стають свідками епілогу спортивних подвигів італійської експедиції, яку вони гостинно приймали в рідному місті.

и вирушаємо додому. Сьогодні вранці «Форміка» довго, незвичайно довго гуде. Прощаємося з Массауа, з її морем, з Дахлаком, з друзями — тубільцями та італійцями, які прийшли на набережну, щоб востаннє побачитись з нами. Відпливаємо в Італію.

Але по дорозі додому ми ще зробимо кілька зупинок. Баск'єрі та я переконали Вайлаті затриматися на пару діб у північній частині Червоного моря, щоб дати можливість науковцям поповнити свої колекції експонатами підводної флори та фауни цієї зони. Одночасно і ми, кінооператори, пригадуючи спуски біля Шадвану по дорозі в Массауа, сподіваємося «накрутити» чудові кадри. Вайлаті дає згоду: перша зупинка — біля коралового бар'єра Мерса Халіб, у територіальних водах Судану.

Чотири дні нас трошки гойдає, і ми повільно, миля за милею йдемо на північ. Вільного часу скільки завгодно, проводимо його в розмовах про пригоди, ще такі яскраві в нашій пам'яті. Одночасно намагаємось упорядкувати наші думки та враження.

Сьогодні море спокійне, і за кормою з'явилося шість чи сім дельфінів. Один з них, найбільший, вистрибує з води, піднімаючи велику хмару бризок, пірнає під кіль судна і за мить знову вилітає на поверхню. Мені вдалося загнати йому в потилицю гарпун.