Микола Васильович Білкун - Багато, багато, багато золота…, Микола Васильович Білкун

Мечислав метався по своїй віллі-фортеці, як лисиця в забитій норі. От-от мисливці вкинуть до нори запалений трут, потягне димом, і доведеться розплачуватися власною шкірою або задихатися в диму…

Мідаси по той бік дверей падали один за одним. Їм не було де увімкнутися до джерела живлення, знадвору вілли не проходила жодна зовнішня лінія. Всі кабелі було закопано глибоко в землю, і ні в кого з них уже не було сили добратися до джерела їхнього електронного життя. Вони грохали просто на сходах, як самовари, у яких підломилися ніжки. Це були тупі, примітивні роботи, спроможні виконувати важку фізичну роботу, роботи-чорнороби, роботи-вбивці, а психічна їхня діяльність була обмежена і примітивна. Їхні колеги по той бік дверей, зачинені всередині вілли, були в значно кращому становищі. Хоч за своїми розумовими здібностями вони теж були тупі й примітивні, але джерела живлення в них були під боком, і вони мали змогу вчасно зарядитися.

Вони ще підкорялися Мечиславу, і, майже оглухнувши від грюкоту, він наказав їм відійти від дверей. Вони скорилися і розбрелися по всій віллі. Мечислав остаточно переконався в тому, що двері виламати не вдасться, вікна, напевне, теж. Вікна були розраховані на безпосереднє попадання бронебійного снаряда. Склоліт, змішаний з пластролом, мусив витримати будь-який удар. Так, це була фортеця, і тут можна було витримати будь-яку облогу, але за умови, що хтось прийде на допомогу.

Живокіст подумав про капітана “Ціцелії”. Він міг би завести свій корабель до бухти й за гарні гроші потім висадити Мечислава, де б він побажав. Але як вийти з вілли? Й тут Мечислав згадав, що з підвалу, де лежав його золотий запас і де безпосередньо працюють автоматичні тиглі, є вихід — тунель просто до океану. Це було так просто, що Мечислав спершу навіть не хотів повірити в своє щастя. Боже, який він ідіот! Боже, як він міг забути про такий простий вихід! Це був вихід в простому і буквальному розумінні цього слова. Швидше, швидше, бо по дорозі до вілли вже, мабуть, мчать машини з національними гвардійцями або з солдатами федеральних військ. Швидше, швидше знайти акваланг, він десь тут, ще зовсім недавно він плавав з ним… Швидше, швидше, якомога швидше скласти програму для цих електронних кретинів. Нуазе колись учив його, як це робиться. Вони мусять не просто охороняти його в дорозі, вони мусять захопити з собою золота стільки, скільки зможуть донести, решту він затопить у підвалі, а потім Мідаси таємно повернуться по нього. Швидше, швидше, в двері вже грюкають…

— Містере Живокіст, ім’ям закону, ви заарештованії — чулося з-за дверей.

Здається, вони почали гамселити в двері прикладами автоматів і ногами. А дулю з маком! Ні-і, я вам так легко не дамся! “Містере Живокіст, ви заарештовані…” Ми ще побачимо, хто кого… Чи повні балони кисню? Чи справний акваланг? Де пластролові мішки для золота? Але спершу програма… Спокійно, спокійно! Не треба так поспішати. Хай вони там собі гамселять у двері, хай сподіваються, що він їм відчинить. Не будуть же вони висаджувати двері вибухівкою… Та й навряд чи вона в них є.

— Містере Живокіст, ім’ям закону, відчиніть!

Дурні, дурні, стукайте, поки не набридне, не бачити вам Мечислава Яковича Живокіста, як своїх вух. Він зараз упірне, а випірне десь далеко-далеко, й уже не Живокістом і не Джошуа Смітом, а кимось ще. Це вже буде видно.

…Він впірнув і легко поплив, бо умів добре плавати з аквалангом. Позаду за ним пливли в кільватерній колоні Мідаси. Пливли вони помалу, бо він їх таки перевантажив пластроловими мішками із золотом. На всякий випадок Мечислав повісив і собі на шию невеликий пластроловий мішечок, в який напакував десь так близько трьох кілограмів золотих монет найновішої чеканки. Понад балонами з киснем був припасований пластроловий мішок з одягом і всім необхідним. Мечислав розраховував відплисти з милю від берега, потім випірнути, зорієнтуватися і далі плисти якомога далі від вілли вздовж берега. Потім… Але для чого загадувати, що буде потім? Коли в останню хвилину він так чудово врятувався від арешту, можна розраховувати, що доля не відвернеться від нього й надалі.

Підводна флотилія не відпливла від берега й кількох кабельтових, як сталася непередбачена зустріч. Хтось плив назустріч Мечиславу майже паралельним курсом. Він так здивувався, що не встиг навіть злякатися. А власне, чому він мусить лякатися? Акула? Зараз Мідаси розкромсають її на шматки. Поліцай в акваланзі? Але чому поліцай мусить плисти звідтіля, з океану, а не наздоганяти Мечислава з берега? Й раптом Мечислав зрозумів, хто то був. То плив один з Мідасів-золотошукачів. Він повертався на віллу, навантажений золотом, конфіскованим у океану. Це був один з Мідасів-роботяг, позбавлений навіть елементів евристики й мінімального електронного мислення. Навіть електронний “мозок” під пластроловою оболонкою був у нього розрахований на вузьку програму: будь-що знайти золото й відтранспортувати його на віллу. Він і знайшов золото…

Коли Мідас-золотошукач наблизився до Живокіста й простяг руку до його пластролової торбини, тому навіть смішно стало. Смішно й весело. Доля і тут не відверталася від нього, пославши ще одного Мідаса, навантаженого золотом. Але в наступну мить Мечиславові вже було не до сміху. Мідас з усієї сили потяг до себе торбину, і її лямки зашморгнулися у Мечислава на шиї так, що йому стало важко дихати.

Мідаси-охоронці трохи відстали. Зараз, зараз вони підпливуть ближче й звільнять його від цього причепи…

І тут сталося непоправне. Намагаючись будь-що видерти у Мечислава пластроловий мішечок з золотом, Мідас ударив його своєю залізною рукою по склу маски… Це таки справді було скло… Не склоліт з пластролом, а скло, звичайнісіньке скло. Океанська вода шалено вдерлася всередину маски, видерла із рота загубник… Мечислав зробив нелюдське зусилля, він хотів будь-що звільнитися від пластролової торбини й випливти на поверхню… Над ним були десятки метрів води, над ним були сотні тонн води. А пластролова торбина була прив’язана до шиї міцно, він боявся її загубити… Перед очима червоні кола закрутилися з зеленими, закрутилися, закрутилися, стали блискучо-жовтими, наче золото, а вода гарячково шукала дорогу в його легені і нарешті знайшла її…

Підпливли Мідаси-охоронці, вимкнули живлення Мідаса-золотошукача