Григорій Борисович Адамов - Таємниця двох океанів, Григорій Борисович Адамов

— «Не слухаєте»! Теж знайшовся лікар!

Баритон зоолога лунав по всьому верхньому коридору, проникав у жилі каюти і службові приміщення, досягаючи навіть найвіддаленіших куточків машинного відділу. Підводний човен етояв на місці, і у відділі панувала цілковита тиша.

З кают вибігали люди, вільні від вахти, прислухалися, пересміювались.

— Розбушувався наш Лорд!

— З нього, як з гуся вода!

— Пушить бідолашного Цоя! Тільки пір'я летить!

— З таким пацієнтом наплачешся.

З центрального поста управління вийшов капітан і попрямував до госпітального відсіку. Капітанові довелося взяти на себе несподівану роль арбітра між лікарем і пацієнтом. Рішення було Соломонове, і його з задоволенням прийняли обидві сторони: зоолог пообіцяв, що лежатиме три дні беззаперечно, після чого, якщо все буде проходити нормально, йому буде дозволено працювати в'лабораторії, а на п'ятий день і виходити з підводного човна, щоб працювати в печері. Кварцове опромінення він буде приймати одночасно з роботою. Щождо електризації, то поки що не приймати ніяких рішень — майбутнє покаже.

Бачачи однак, як зоолог сумує з приводу того, що всі роботи по обслідуванню дна і глибин на цій ділянці зовсім припинилися через його хворобу, капітан пішов ще далі. Тому що Цой цілком завантажений лабораторною роботою над молюсками та іншими уже зібраними тут матеріалами, капітан пообіцяв тимчасово прикомандируватн когось з команди, за вибором зоолога, для продовження збирання матеріалів під його керівництвом і за його інструкціями.

— Я буду дуже вдячний, якщо ви дозволите мені взяти на себе цю роботу, — почувся раптом глухий голос.

Горєлов давно вже увійшов до госпітального відсіку, чув капітанове рішення і тепер стояв біля дверей, дивлячись благаючими очима на зоолога.

— Я вже неодноразово виконував її під вашим наглядом, Арсене Давидовичу, — продовжував він, посміхаючись і наближаючись до ліжка ученого. — Вона мене настільки захопила, що, мені здається, Арсене Давидовичу, ви і тепер будете задоволені. На моїй роботі головного механіка, Миколо Борисовичу, — звернувся він до капітана, — це зовсім не відіб'ється. Тим більше, що ми, мабуть, будемо більше стояти на місці, ніж рухатись.

— Будь ласка, Федоре Михайловичу! — дружньо посміхаючись до Горєлова, погодився капітан. — Якщо це влаштовує Арсена Давидовича, то з мого боку ніяких заперечень не буде. Але майте на увазі, що відповідальність за стан і роботу двигунів продовжує лишатися. на вас.

— Чудово, чудово! Це мене влаштовує якнайкраще! — шумно зрадів зоолог. — Федір Михайлович знає, чим я найбільше цікавлюсь, де шукати і як шукати. Ми з ним уже чимало попрацювали разом. Все складається чудово! Дякую вам, капітане! Дякую вам, Федоре Михайловичу.

Коли б поважний учений не перебував у такому радісному стані, він, мабуть, звернув би увагу на незвичайну блідість Горєлова, на хворобливу натягнутість його посмішки, на те, як часто він проводив рукою по лобі, немовби стираючи з нього піт слабості. А втім, ентузіасти, не шкодуючи себе, нерідко так само ставляться й до інших. У всякому разі було цілком ясно, що вчений зовсім забув і про електризацію, і про масаж, і про грязьові ванни, які він ще недавно так настійливо рекомендував своєму колишньому пацієнту. В результаті всі лишилися дуже задоволені розмовою, яка почалася так бурхливо і закінчилася всім на втіху.

— Цой, голубчику, — дружньо звернувся вчений до свого лікаря і помічника, коли капітан вийшов із відсіку, — дай, будь ласка, Федорові Михайловичу список видів тварин, яких ми намітили собі для особливо ретельних шукань на глибинах. Передусім викресли все, уже знайдене нами. Дай йому також для ознайомлення всі наші альбоми, зарисовки, атласи. Виділи для Федора Михайловича і постійний екскурсійний мішок з інструментами та приладдями.

Коли після двогодинної бесіди з Цоєм Горєлов вийшов із лабораторії, він швидко попрямував до своєї каюти, важко навантажений матеріалами і спорядженням. Він квапливо відімкнув замок дверей, ретельно потім замкнув їх за собою і з полегшенням склав усе принесене на круглий стіл, що стояв посеред каюти. Каюта була невелика, довгаста, з ліжком і шафою для одягу біля правої стіни, умивальником і туалетним столиком з великим дзеркалом — біля лівої. Над ліжком висів чудової роботи акварельний портрет молодої жінки з ніжним красивим обличчям і владним поглядом великих чорних очей. Біля стіни проти дверей, під великим круглим ілюмінатором, зараз наглухо закритим зовнішньою шторою, стояв невеликий письмовий стіл з письмовим приладдям, стоячим настільним портретом тієї самої молодої жінки і великою старомодною друкарською машинкою.

Звільнившись від вантажу, Горелов важко опустився на стілець і, затиснувши голову між долонями, довго сидів з заплющеними очима, іноді погойдуючись, як піл час тяжкого зубного болю. Нарешті він піднявся, постояв з хвилину, опустивши голову і обпершись кулаком на стіл, потім стрепенувся і рішуче взявся за тільки що принесені ним книги, альбоми, атласи. Годин зо три він пильно, не відриваючись, працював над ними, уважно вивчав художнє зображення представників підводної фауни і флори, робив виписки, копії з малюнків, складав списки, класифікував.

Потім він устав, сильно потягнувся і взявся за екскурсійний мішок. Він уважно передивився усі його внутрішні і зовнішні кишені з інструментами і приладдям, звільнив одну із внутрішніх кишень, переклав усе, що там було, в іншу. Потім попрямував було до письмового столу, але на півдорозі зупинився, оглянувся і пішов до дверей, спробував, чи добре вони замкнуті, прислухався і, мабуть, заспокоєний тишею в коридорі, повернувся до письмового столу і взявся за друкарську машинку. Довго розбирав її, добрався до центра дошки під кругом тонких літерних важелів. Там був невисокий металевий ящик, пофарбований під загальний синюватий колір машинки. Горєлов відгвинтив ящик від дошки, відклав набік, знову зібрав машинку і спробував її роботу. Все було на місці, механізм діяв добре, як завжди, — відсутність крупної деталі зовсім не помічалась. Горєлов узяв ящик і, задумливо зважуючи в руці його непомірно велику вагу, пробурмотів:

— Тиск диявольський. Чи витримає? Не те, що в Саргассах, біля поверхні…

Від звуку власного голосу він здригнувся, злякано оглянувся, потім повернувся до екскурсійного мішка, вклав скриньку в порожню внутрішню кишеню, прикрив її там кількома дрібними інструментами