Димитр Ангелів - Сміливий чунг

розбрелися навколо печери й почали збирати опале листя та носити його всередину. Кожен набирав листя стільки, скільки могло вміститися в обох руках або скільки можна було притиснути до грудей, потім ніс його в печеру і йшов знову збирати. Обоє близнят за прикладом старших також носили листя, набираючи його в жмені. Та вони більше пустували й розсипали його.

Ненароком Молода пома натрапила на гніздо крі-рі. Гніздо було досить велике, зроблене з тоненьких галузок та пуху, і в ньому повно було сухого листя. Спочатку вона подумала, що в ньому лежать яйця або маленькі крі-рі, мерщій розрила й повикидала з нього листя. Потім, невдоволена, витягла його з кущів, оглянула з усіх боків і кинула. Близнята ту ж мить підбігли до гнізда й почали ним бавитись. Велике, глибоке гніздо було для них новиною, і, бавлячись, вони почали накидати в нього сухе листя. Коли гніздо було повне, маленькі чунги знову розкидали листя її знову почали набирати.

Молода пома побачила їхню гру, і очі в неї заокруглились. Потім вона враз нахилилася, схопила гніздо, набрала в нього листя, підняла й бігцем понесла до печери. Маленькі чунги вдарились у плач і кинулись за нею, але пома не звернула на них уваги. Вона вбігла в печеру, висипала листя і вибігла знову. Гніздо вміщало багато листя, і вона за один раз принесла в ньому стільки, скільки не могли принести пригорщами всі чунги разом.

Досі нікому з чунгів не спадало на думку використовувати шкаралупу плода чи кістяну черепаху та-ма, щоб складати в них ягоди або зачерпнути води й нести її в інше місце. Тому всі чунги з цікавістю стежили за Молодою помою, здивовано кліпали очима, ворушили губами і ніяк не могли зрозуміти, що вона робить. А коли зрозуміли, з радісними вигуками кинулись до неї, і кожен намагався взяти гніздо собі, щоб носити ним листя.

Почалась бійка, під час якої од гнізда в руках чунгів залишились тільки розсипані галузки.

Молода пома перша подалася шукати нове гніздо, а слідом за нею рушили й інші чунги. Незабаром кожен чунг тримав у руках по одному гнізду, і всі почали ними носити в печеру листя. Чунги повторювали одні й ті самі рухи: йшли один за одним від лісу до печери й від печери до лісу, вимовляючи різні звуки, якими виражали своє захоплення й радість від того, що здогадались носити листя у гніздах крі-рі. Ні, таки жодна тварина не мала такого розуму й не була такою кмітливою, як вони! Без сумніву, чунги стали чимось більшим, чимось іншим, ніж тварини…

Вдоволені й щасливі, чунги спали цієї ночі на сухому і м’якому. Вранці, виходячи з печери шукати поживи, вони понесли з собою й гнізда, хоча ніхто з них не знав, як іще можна було їх використати. Але ці перші посудини були такі дивні для чунгів, що вони носили їх з собою цілий день, хоча гнізда й заважали їм, а ввечері знову ж таки повернулися з ними до печери.

І цієї ночі, як і минулої, всі четверо дорослих чунгів лягли біля входу в печеру, а поми з маленькими чунгами — в глибині її. І всі четверо міцно тримали в руках гострі ломаки, бо вночі на них зненацька міг напасти і грі, і івод, і мо-ка, і виг.

Уночі здійнялася страшна буря. Разом з нею в печеру вбіг якийсь звір і раптом сповнив її виттям і ревом. Злякані, чунги посхоплювались і збилися в темний куток. А навколо них звучали такі незвичайні, дивні звуки, яких не можна було назвати ні ревом, ні виттям, ні скімлінням. Таких звуків не подавала ні одна відома їм тварина, та й ніякий чунг не зміг би їх повторити.

Чунги стискували в руках ломаки й пильно вдивлялися в темряву, щоб побачити хоч тінь того страшного звіра. Було дуже темно, вони нічого не бачили і не могли навіть визначити, де стояв той звір, бо звуки долітали звідусіль — і згори, і з усіх кутків печери.

Не бачачи звіра, що так незвичайно ревів, завивав і скімлив, чунги так злякалися, як не лякалися навіть самого грау. Чунги-близнята притулилися до Брунатної поми і, тихо повискуючи, тремтіли з жаху. Старий чунг увесь зіщулився й трусився, мов у пропасниці, а решта дорослих чунгів і поми тільки ричали, збиваючись тісніше в куток, щоб якомога ближче відчувати присутність один одного.

Хоч вони й не знали, що це за звір, але їхня бідна уява малювала його у вигляді грау з величезними жовтими очима й зубами та з страхітливо роззявленою пащею. Вони уявляли собі, як він блискає очима і готується стрибнути на них. І тому, що ці люті звуки линули з усіх боків і печера сповнювалася ними, чунгам здавалося, що в усіх кутках на них чатують грау, грі, івод, мо-ка і виг; вони бачили, як хижо горять їх очі, чули, як звірі ревуть, скавчать, виють і звідусіль підкрадаються до них все ближче й ближче… Ні, такого сліпого, такого нестямного страху чунги ще не зазнавали ніколи при зустрічі з відомими їм хижаками, навіть коли потрапляли до них в пазури… Бо всіх тих хижаків вони бачили, і страх перед ними завжди був конкретним.

Решту ночі чунги пробули, збившись у куток і тремтячи від не знаного досі жаху, а коли розвиднілось і в печері посвітлішало, вони не побачили ніяких звірів і заспокоїлись. Правда, дивні звуки й скімління ще чути було навколо, та при світлі вони вже не здавалися такими страшними.

У цей день чунги майже не виходили з печери. Вітер зовні посилився й перетворився в бурю. До того ж, ще й небо почало плакати крижаними сльозами, від яких було дуже боляче. Так минув увесь той день, і чунги, голодні й змерзлі, тремтіли від різкого протягу, чекаючи, що буря нарешті вщухне і небо проясниться.

Але буря не вщухала й уночі, а наступного дня почала трощити й виривати з корінням товсті дерева. Небо ревло й грізно ричало, земля стогнала і вся здригалася…

Раптом