Йон Колфер - Артеміс Фаул. Місія в Арктику

були в оперативному стані. «Невже пощастило?» — подумав командувач Корч — і тут-таки почув тупіт багатьох ніг позаду.

— Д’Арвіт! — пробурчав він. — Ви двоє йдіть далі, а я спробую їх затримати якнайдовше.

— Ні, командувачу, — заперечив Лаккей. — За всієї поваги до вас, тільки я маю зброю і тільки я вмію нею користуватися. Я затримаю їх біля цього повороту. А ви постарайтесь проникнути в центр.

Холлі була розтулила рота, щоб заперечити, але передумала. З таким здоровилом краще не сперечатися.

— Гаразд, — мовила ельфиня. — Хай щастить. Якщо поранять, лежи нишком, поки я повернусь. Пам’ятай: чотири хвилини.

Лаккей кивнув головою:

— Я пам’ятаю.

— І ще, Лаккею…

— Що, капітане?

— Те невеличке непорозуміння торік… Коли ви з Артемісом викрали мене.

Лаккей задивився у стелю. Він волів би втупити погляд у свої черевики, але заважала Холлі.

— Так, оте… Я все хотів поговорити про…

— Просто забудь про те, що було між нами. Після цього ми квити.

— Холлі, мерщій! — наказав Корч. — Лаккею, не підпускай їх надто близько.

Лаккей стис лите руків’я пістолета. Нині він був схожий на озброєного ведмедя.

— Хай тільки спробують підійти близько, — процідив він. — Їм же буде гірше.

Артеміс видерся на штабель візків на повітряній подушці й поплескав долонею по одній з товстих труб, прокладених уздовж коридору.

— Ця труба, мабуть, тягнеться через всю будівлю. Що це? Система вентиляції?

— Коли б то! — пирхнув Мульч. — По ній подається плазма до ДНК-гармат.

— Чом же ти не скористався цією трубою, щоб вислизнути з лабораторій?

— Та через справжню дрібничку: однієї-єдиної краплі плазми досить, щоб підсмажити дорослого троля.

Артеміс поклав долоню на метал.

— А що відбувається з плазмою, коли гармати не діють? — поцікавився він.

— Ну, коли гармати не діють, плазма не така небезпечна. Тоді це така собі трішки радіоактивна кашка.

— Трішки радіоактивна?

Мульч задумано посіпав себе за бороду.

— Власне, Джуліус гадає, що нині гармати мають бути вимкнені…

— А як би в цьому переконатися?

— Ну, можна відкрити хоч би оцю панельку, яка нібито не відкривається. — Мульч провів пальцями по випуклій поверхні труби. — О! Глянь-но сюди! Навіть запаси плазми треба час від часу поновлювати. Бачиш мініатюрну замкову шпарину? — Гном показав на крихітний отвір у металі, більше схожий на цятинку бруду. — А тепер подивись, як працює справжній майстер!

Мульч уставив у той отвір волосину зі своєї бороди. Коли волосина майже повністю сховалася у шпарині, гном смикнув її й вирвав біля самого кореня. Вмираючи, волосина затверділа, зберігши точну форму внутрішньої будови замка.

Затамувавши віддих, зломлювач крутнув саморобного ключа. В трубі раптом відкрився невеликий люк.

— Оце, мій хлопче, і є талант!

Усередині труби пульсувало жовтогаряче желе, по якому час від часу пробігали іскри. Плазма була настільки щільна, що не виливалася з труби, зберігаючи циліндричну форму.

Мульч, приплющивши очі, вивчав те колихливе желе.

— Гармати й справді дезактивовано. Якби той «кисіль» був живий, наші обличчя досі вже взялися б милою засмагою.

— А що то за іскри?

— Залишкова енергія. Легенько пощипають, але особливої шкоди не завдадуть.

Артеміс кивнув головою.

— Я все зрозумів, — мовив він, налягаючи шолома.

Мульч. аж побілів із жаху.

— Хлопче, ти що, серйозно? Ти хоч уявляєш, що з тобою станеться, коли раптом увімкнуть гармати?

— Я намагаюсь про це не думати.

— А може, тобі й пощастить? — Гном збентежено похитав головою. — Ну то гаразд. Тобі треба проповзти тридцять метрів, а повітря в шоломі вистачить на десять хвилин. Фільтрами не користуйся. Повітря згодом стане затхле, але це краще, ніж усмоктувати плазму. А ще візьми оце.

Він висмикнув із замкової шпарини волосину.

— Навіщо?

— Наскільки я розумію, ти, як прибудеш на місце, захочеш вибратися з труби. Чи ти й не подумав про це, геніальний хлопчино?

Артеміс проковтнув клубок у горлі. Він і справді про це забув. Герой — не той, хто кидається вперед наосліп.

— Вставляй дуже обережно. Пам’ятай: це волосина, а не дротина.

— Вставляти дуже обережно. Зрозумів.

— І не вмикай прожекторів. Галогенне світло може активувати плазму.

Артемісові вже голова йшла обертом від усіх цих настанов.

— І при першій же нагоді неодмінно облийся спеціальною піною. Протирадіаційні балони — синього кольору. Тут вони стоять у кожному кутку.

— Сині балони. Ще щось, пане Копачу?

— Ну, ще в плазмі водяться плазмові змії…

В Артеміса мало не підігнулися коліна.

— Ти серйозно?

— Ні, жартую, — признався гном. — Тепер ось що. Довжина твоєї руки близько півметра. Тож лічи: шістдесят разів підтягнешся — і тоді можеш вилазити звідтіль.

— Моя рука трохи коротша. Радше треба лічити до шістдесяти трьох.

Він поклав гномову волосину до нагрудної кишені.

Мульч здвигнув плечима.

— Хай там як, хлопче. Це твоя шкура. Ну то катай, не гай часу.

Гном переплів пальці рук, Артеміс став ногою в цю подобу стремена. І тут йому подумалось: а може, краще не лізти? Але саме тієї миті пан Копач закинув його в трубу. Жовтогаряче желе жадібно всмоктало