Юрій Володимирович Покальчук - Паморочливий запах джунглів

Тут ще була тема, бо Марина нагадувала йому мадам Хоботову із чудового фільму «Покровські ворота», яка, виходячи заміж за іншого, уперто і наполегливо опікувалась і своїм колишнім чоловіком.

Марина брала тональність такої собі мами і радила йому взятися за себе, і подумати про своє майбутнє життя, і подбати про здоров'я, і думати, що далі – його просування по службі в UMC вже дещо затрималось, і хоч щось він таки заробляє, але ж так і до старості доживеш на нижчих посадах, і так далі.

Вадим зустрівся з Мариною в кнайп-клубі «Купідон», який він здавна полюбляв, тим більше що це фактично центр міста на розі Пушкінської і Прорізної. Бував він тут частенько, але досі ніколи не втрапляв на жодні вернісажі цього закладу, якими нібито керував тут якийсь модний нині письменник.

Вадим читав мало і в сучасній літературі фактично нічого не тямив, і сам це усвідомлював. Останнє, що він прочитав, це «Нічний дозор», і то лиш тому, що бачив фільм і захотів дізнатись, як там воно описано в книзі.

Марина довго і нудно читала йому нотації, вони цмулили пиво «Оболонь», яке з певного часу Вадим вибрав собі як пріоритет серед інших видів пива. Воно завжди було у нього вдома, і він його пропонував своїм друзям.

От і тепер – «Оболонь» була в центрі його уваги, і за пивом легше було слухати, на загал ніяку і ні про що, балаканину Марини. Вони просиділи так дві години, випили по два пива, і врешті треба було розходитись.

Мило розцілувавшись з Мариною, Вадим з деяким полегшенням на душі подався до іншої кав'ярні.

Добре, що є мобільні телефони, інакше все це було би дуже ускладнено, а так – дзвінок, точна година, і всі задоволені, не втрачають даремно часу на чекання і не нарікають на спізнення.

Любі було двадцять чотири – час для дівчини думати і про одруження, і про подальше життя, бо перегуляєш задовго, і може статися й таке – «я стою під рестораном – заміж пізно, здохнуть рано».

Ну, може, не так вульгарно, але все у житті трапляється. Треба думати завчасу.

З Любою він досі не трахався і сам не знав, чому це так стається. Але виглядало на те, що молода і гарна дівчина не хотіла просто якогось випадкового і тимчасового сексу.

Якщо з нею починати, то треба думати про спільне життя, а від цього у Вадима робилась ікотка і він подумки задкував від таких думок. З іншого боку, час і в його житті минав незупинно і треба було колись щось думати і про подальше своє власне прийдешнє, якось його укладати, а як – він досі не мав уяви.

Люба йому подобалась і навіть дуже, і вони зустрічались час від часу і пили каву з тістечками, і він і досі не знав – чи вона справді хоч трішки в нього закохана, чи просто їй цікаво і приємно зі старшим чоловіком погомоніти, а думає вона насправді про якогось свого однолітка, який на неї не дуже дивиться. І саме тому вона може собі дозволити зустрічатись інколи з Вадимом, все ж кожній дівчині бракує спілкування з чоловіком, як і кожному чоловікові треба не лише сексу, але й чогось іншого.

Люба розповідала про свою роботу, вона працювала, власне, недавно почала працювати журналісткою в маленькій київській газеті. Люба любила цю роботу, але платили їй дуже мало. Вона жила з батьками, які вже переймалися тим, що вона не виходить заміж і в неї нема постійного кавалера і претендента на її руку.

Вадимові подобалось на неї дивитись, вона була зграбна, худенька, чорнява як циганка і мала тонко і гарно окреслені брови і вуста. Така собі расова дівчинка. Що з нею робити – однаково Вадим якось не міг вирішити, і тому ще дві години їхньої розмови ні до чого, як вже було й не раз, не привели, і Вадим відпровадив її додому, легенько чмокнув у щічку і пішов геть, з відчуттям легкого суму за тим, що не відбувається, і водночас невиразного полегшення, що й сьогодні не треба було нічого вирішувати, якось воно все колись укладеться.

Діставшись своєї квартири, він одразу ж подзвонив Галинці. Вона жила неподалік і відразу ж спитала – то що?

– Ну приходь – ясний пестик, – сказав Вадим і, раптом відчувши утому, почав роздягатися.

Галинка прибігла за півгодини, коли він вже був у халаті на голе тіло. Сполоснувшись перед тим у душі, Вадим почув себе легше і, розім'явши трохи руки і ноги, розтер собі груди, помасував лагідними впевненими рухами стрижня і ядра і подумав, що все піде як належить.

З Галинкою було просто. їй було вже за сорок, вона не збиралась одружуватись, діти в неї були дорослі, чоловік давно помер, і вона вже дивилась, що от-от появляться онуки.

Вадима вона любила, і не просто любила, а давно і без взаємності була в нього закохана, це було давно зрозуміло, і, можливо, це й була справжня любов, бо так в одній особі люблять і дитину, і коханця, і просто чоловіка зі всім його чоловічим началом і кінчалом (це Вадим колись таке вигадав про чоловічу сутність) – все разом.

Вона роздяглась вмить, і коли зайшла із ванни у кімнату, Вадим лежав голий на ліжку, і Галинка мовчки підповзла чи прокралась до нього крізь майже темну кімнату, і в цьому теж була хоч і традиційна вже, але привабливість умовної таємниці, умовної сором'язливості, трішки ніби ніяковості, а потім Галина вмостилась у нього між ногами і, погладивши, попестивши живіт і соски на грудях,