Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

большевики, — чи ждати на вислід війни, тримаючи протибольшевицький фронт, а супроти німців маневрувати, комбінуючи в одно меморіялову політику, співпрацю на одних відтинках і пасивну непричасність на інших? Або в питанні: підтримувати, чи засуджувати і поборювати ведення революційно-збройної боротьби УПА в ситуації після закінчення другої світової війни? Все це справи засадничі, в них вирішує рація визвольних змагань. Це вже питання відношення до ворогів, а не до такого, чи іншого відношення між двома організаціями.

Можливо, що в Організації А. Мельника залишилися ще такі елементи, місце для яких у революційно-визвольному фронті, і їх там тримають інші зв'язки, або які намагаються спрямувати цілу свою Організацію на цей шлях. Якщо так, то вони там у меншості, чи без належного впливу й голосу, а вирішують і кермують протиставні тенденції і люди. Тому-то й не могли дати успішного висліду трикратні, від 1946 р., переговори між обидвома Організаціями, щоби дійти до порозуміння і далі йти спільним шляхом. Таке порозуміння й узгіднення було б можливе на тій базі, що Організація А. Мельника фактично стає на шлях ОУН, а не тільки носить цю назву, включається в революційно-визвольний фронт, від якого відійшла і стала проти цього. Але в Організації Мельника завжди беруть верх ті тенденції, які порозуміння трактують, як акт визнання, що Організація Мельника націоналістична, визвольно-революційна, що її шлях правильний, і намагаються перетягнути ОУН на свій шлях. В дальшому розвиткові подій треба сподіватися в Організації Мельника політичної кристалізації по лінії розділу неоднородних елементів, або завершення її ідеологічної й політичної асиміляції.

* * *

Зміст, причини і наслідки вилучення з ОУН групи Андрія Мельника вже достатньо виявились. Осталося невисвітлене, навіть і загадкове для української суспільности, питання самого проведення того розділу. Чому саме в той час і в такий спосіб він відбувся? Українське громадянство бачило й переживало потрясення процесу розділу й болюче сприймало те, що він мав місце якраз в такий важкий і відповідальний час. Скрізь стояло питання чи це було конечне, чи не можна було тої справи розв'язати іншим способом, в інший час, більш пригожий для внутрішнього порядкування, коли не було б таких далекосяглих зовнішніх подій. Це питання історичного порядку і на нього треба дати відповідь.

Коротка відповідь така: акт з 10. 2. 1940 р. був не тільки неминучою розв'язкою глибинного процесу всередині ОУН, але він пере-рішував в головних засадах напрямок і конкретний план революційної, визвольної боротьби і самостійницької політики ОУН під час війни. Стояли проти себе дві протиставні концепції. Одну прийняв ПУН Андрія Мельника; вона була основою цілої політики його Організації під час війни. Друга концепція, намічена провідним революційним активом, який створив опісля Революційний Провід ОУН, дала напрям боротьбі й політиці ОУН в цілому розвитку подій під час II. світової війни. Питання стояло дуже чітко: або — або, один або другий шлях.

В першій половині січня 1940 р., в одній європейській країні, що тоді ще не стояла у війні, тодішній Провідник ОУН на Рідних Землях Тимчій-Лопатинський і автор цих рядків подали полк. Андрієві Мельникові, як голові ПУН-у, від ОУН в Україні й від провідного революційного активу низку пропозицій, які в одній частині накреслювали плян визвольної боротьби і самостійницької діяльности ОУН в новій ситуації, а в другій частині торкались організаційно-персональних справ ПУН-у, поладнання яких було конечне, щоб привернути довір'я в Організації до Проводу.

Треба пригадати собі тодішню ситуацію: Німеччина розбила й зайняла Польщу, довга зимова тиша в другій війні між польською і західньою кампанією Гітлера; існує й діє пакт німецько-совєтської приязні розподілу сфер впливів; війна СССР з Фінляндією, західні держави заявляються по боці Фінляндії, готується їй підмога, Гітлерові ця війна не на руку, старається її потушити, не перепускає м. ін. достав з Італії до Фінляндії; большевики, зайнявши Галичину й Волинь, починають «прибирати їх до рук». В такій ситуації представники революційного провідного активу пропонують, м. ін., засади й проекти до пляну дальшої боротьби.

Дотогочасний розвиток війни не створив особливо пригожої для нашої справи зовнішньої ситуації. Український самостійницький рух не зацікавлений у війні між Німеччиною і західніми державами, не може в жодний спосіб ставати по одній чи другій стороні, ані давати втягати українські сили в ту війну. Нас заторкує передусім відношення посторонніх сил до наших визвольних змагань і до нашого ворога СССР. За союзників можемо уважати тільки такі народи, які на ділі поставляться прихильно до державної самостійности й соборности України. Фактично союзника СССР не можемо уважати за союзника чи приятеля України. В тогочасній міжнародній ситуації для нас найважливіше значення має війна між СССР і Фінляндією. Український визвольний рух повинен якнайсильніше заманіфестувати, що він повністю стоїть по боці Фінляндії, яка боронить своєї незалежности перед імперіялістичною агресією нашого найбільшого ворога. Ми повинні мірою наших сил і спроможностей виступити активно з допомогою по боці Фінляндії і солідаризуватися з тими всіми міжнародніми силами й акціями, які підтримують Фінляндію збройне, політичне й матеріяльно. Світова війна ще лише розгоряється, треба рахуватися з тим, що вона захопить і ті держави, які ще невтральні. СССР буде намагатися якнайдовше так маневрувати, щоб підсичувати війну, а самому не вступати в неї, аж при кінці, коли обидві воюючі сторони будуть виснажені, щоб повалити, чи бодай якнайсильніше підорвати обидві сторони. Одну, переможену придавити стопою переможця, а другу, виснажену війною, підмінувати й розсаджувати комунізмом. Можна рахуватися з різними змінами укладу сил воєнних фронтів. На підставі дотогочасного розвитку війни та виявлення цілей обидвох воюючих сторін треба цю війну трактувати як не нашу.

Революційно-визвольну боротьбу ОУН має провадити, кермуючись виключно доцільністю з погляду наших внутрішніх умов, можливостей і потреб, станом наших сил, положенням большевиків і цілою ситуацією всередині СССР. Нема підстав для того, щоб у наші пляни вводити розрахунок на зовнішні сили, та дострою-вати свою боротьбу до їх політики. Так само свою закордонну роботу намагатися вести всюди однаково, цілком незалежно.

Відповідно до таких загальних стверджень, заложень і напрямних представники провідного революційного активу й Організації на Рідних Землях поставили проекти практичного характеру. Важливіші з них були такого змісту:

Після поширення большевицької окупації ЗУЗ посилити організаційну, політичну й бойову діяльність на рідних землях, зокрема на ОСУЗ, щоб на всіх землях України досягнути такого посилення революційного потенціялу й зорганізованого підпілля, як на ЗУЗ. Спеціяльну увагу присвятити мілітаризації руху і підготовці до розгорнення широкої повстанчої акції. На випадок намагань большевиків ліквідувати головну базу зорганізованого націоналістичного революційного руху через масове заслання і виселення всього