Джеймс Фенімор Купер - Прерія

капкани — ніщо, коли йдеться про порятунок стількох людських душ; до того ж, можу сказати, мені знайомі хитрощі індіанців. Тож я сам піду в прерію. Може, мені пощастить відвернути увагу сіу від цього місця, й ви матимете змогу втекти.

Ніби вирішивши не слухати ніяких заперечень, старий завдав собі на плече рушницю і, неквапом пройшовши через зарості, опинився на рівнині в такому місці, де міг показатися на очі сіу, не викликавши підозри, що він з'явився з гайочка.

Коли сіу забачили постать людини в мисливській одежі і з добре їм знайомою рушницею, якої вони неабияк побоювалися, в загоні виникло старанно приховуване, та все ж помітне заворушення. Вигадка старого таки мала успіх: індіанці й справді не зрозуміли, прийшов він з відкритої рівнини чи із заростів, хоч раз у раз підозріливо поглядали на кущі. Сіу стояли на віддалі польоту стріли від заростів, але коли незнайомець підійшов так близько, що, незважаючи на червонястий відтінок його обвітреної, засмаглої шкіри, в ньому можна було розпізнати блідолицього, вони повагом від'їхали трохи далі, у безпечніше, недосяжне для куль місце.

Тим часом старий підходив ближче, поки опинився на такій відстані, що індіанці могли його почути. Тут він зупинився і, поклавши рушницю на землю, підніс руку долонею назовні на знак мирних намірів. Заспокоївши свого собаку, що дивився на дикунів так, ніби впізнав їх, старий заговорив до сіу їхньою мовою.

— Я радий бачити своїх братів, — сказав він, хитро вдаючи господаря цієї місцини, який зустрічає гостей. — Вони далеко від своїх селищ і голодні. Чи не підуть вони до моєї оселі попоїсти і спочити?

Тільки-но індіанці зачули його голос, з десятка горлянок вирвався радісний крик, який дав знати старому, що його теж упізнали. Збагнувши, що відступати запізно, трапер скористався з метушні, яка знялася серед індіанців, коли Уюча пояснив їм, хто він такий, і підступив ближче, опинившись лицем до лиця з грізним Маторі. Друга зустріч цих двох, по-різному незвичайних людей, відзначалася обопільною настороженістю, властивою жителям пограниччя. З хвилину вони стояли мовчки, вдивляючись один в одного.

— Де твої молоді воїни? — суворо запитав вождь тетонів, пересвідчившись, що з непорушного обличчя старого, який не здригнувся під його погрозливим поглядом, йому не вивідати ніяких секретів.

— Довгі Ножі не виходять ловити бобра цілим загоном! Я сам-один.

— Твоя голова сива, але язик твій роздвоєний. Маторі був у твоєму таборі. Він знає, що ти не сам. Де твоя молода жона, де воїн, що їх я полонив у прерії?

— Немає в мене дружини. Я вже казав моєму братові, що я не знаю тієї жінки та її друзів. Слів сивої голови треба дослухатися й не забувати їх. Дакоти побачили, що подорожани сплять, і подумали, буцім їм не потрібні їхні коні. Жінки й діти блідолицих не звикли далеко ходити пішки. Шукай їх там, де ти їх полишив.

Очі тетона запалали вогнем, коли він відповів:

— Вони втекли; але Маторі мудрий вождь, і його погляд сягає далеко!

— Хіба великий тетонський воїн бачить людей на цих голих полях? — відказав трапер, зберігаючи спокійнісінький вираз обличчя. — Я дуже старий, і мої очі потьмяніли. Де ж люди?

Вождь трохи помовчав, ніби гідність не дозволяла йому далі обговорювати те, в чому він був переконаний. Потім, показавши на відбитки на землі, він провадив далі, причому і голос його, й очі зненацька полагіднішали.

— Мій батько навчався мудрості багато зим; чи може він мені сказати, чий мокасин залишив цей слід?

— В преріях никали вовки та буйволи; могли тут побувати і пуми.

Маторі кинув оком на зарості, так ніби припускав, що пуми тут могли таки бути. Показавши на кущі, він звелів молодим воїнам добре оглянути їх і застеріг, суворо дивлячись на трапера, проти підступності Довгих Ножів. Троє чи четверо завзятих напівголих юнаків, вислухавши наказ, скочили на коней і миттю поскакали виконувати його. Старий здригнувся при гадці, що зробить Пол, коли побачить індіанців. Тетони разів зо три проскакали навкруги заростів, з кожним колом ближче підступаючи до них, а потім помчали назад доповісти своєму вождеві, що в кущах, очевидно, нікого немає. Трапер дивився Маторі просто в очі, силкуючись розгадати його думки, аби вчасно розвіяти можливі підозри. Але, попри всю свою проникливість, він, звиклий до зовнішньої холодної байдужості індіанців, за якою могли ховатися всякі почуття, неспроможний був розпізнати жодної ознаки, жодного поруху обличчя, що підказали б йому, чи повірив Маторі цьому донесенню. Замість відповісти розвідникам, вождь лагідно сказав щось своєму коневі й, зробивши знак одному з молодиків прийняти вуздечку — точніше кажучи, вірьовку з петлею, за допомогою якої він правив конем, — узяв трапера за руку й відвів трохи вбік.

— Мій брат був воїном? — запитав лукавий тетон, намагаючись говорити наймиролюбнішим тоном.

— Чи листя вкриває дерева в пору плодів? Годі! Дакота не бачив стільки живих воїнів, скільки мені довелося бачити воїнів, що спливали кров'ю! Але чого варті пусті спогади, — додав він по-англійському, — коли руки й ноги клякнуть, а зір тьмянішає!

Вождь суворо подивився на нього, ніби хотів спіймати на брехні; але, зустрівши твердий і спокійний погляд трапера, який підтверджував правдивість його слів, взяв руку старого й лагідно поклав собі на голову на знак поваги до його віку та досвіду.

— Чого ж тоді Великі Ножі кажуть червоношкірим братам, щоб вони зарили томагавки, — сказав він, — коли їхні молоді люди не забувають, що вони сміливі воїни, й часто закривавлюють свої руки?

— Людей в моєму племені більше, ніж буйволів у цих преріях чи голубів у небі. Вони часто сваряться; але воїнів серед них мало. На стежку війни виходять лише ті, кого природа обдарувала мужністю, і вони таки бачать чимало битв.

— Це не так, мій батько помиляється, — відказав Маторі й поблажливо усміхнувся, втішений своєю проникливістю; але тут-таки, зважаючи на літа й заслуги старого, поквапився загладити свою різкість: — Великі Ножі дуже мудрі, й вони мужчини; кожен з них хоче бути воїном. І вони хотіли б, аби червоношкірі викопували корінці й сапали кукурудзу. Але дакота народився не для того, щоб жити, як жінка, — він мусить перемагати пауні та омаг, щоб бути гідним імені своїх батьків.

— Володар Життя дивиться розплющеними очима на своїх дітей, які вмирають у бою за справедливе діло; але він сліпий і глухий до страждань індіанців, що гинуть, грабуючи свого сусіду чи завдаючи йому якоїсь іншої шкоди!

— Мій батько старий, — сказав Маторі, насмішкувато подивившись на трапера з виглядом людини, яка не