Дарунок Корній - Зворотний бік сутіні

не живе, вона ж не всесильна. — Мальву ця розмова відверто дратувала. — Давайте, розбирайтеся самі. І не вплутуйте мене у власну гру. То все така дріб’язковість!

Що від неї хоче почути Лада? Що вона теж ненавидить Птаху, бо та розлучила її з батьком та дорогою родиною? Та вона і знати не хоче такої родини. Морок, Стрибог, Навія, Мара… Тю на них. Мальва ледве стримувалася, щоб не наговорити Ладі різних бздур із колишнього свого словникового запасу.

— Дріб’язковість? І ти нічого не розумієш? — обурилася Лада. — Тобто той факт, що служка Птахи, смертне дитя зі світу Сонячної Мушлі, стало безсмертним, — то дріб’язковість. Ну, знаєш! Ти така сама, як вона — вперта й самозакохана.

Мальва отетеріла. Якби Лада їй сказала, що земля пласка й лежить на величезній черепасі, котра пливе безконечним океаном, який складається із зірок, це б її менше приголомшило.

— Остап безсмертний? — ледве вичавила із себе.

— О! То ти його також знаєш? Здається, його так звати. Не згадаю імені. Той самий слуга Птахи — тихий, неговіркий, переляканий. Бачу, ти не менше приголомшена почутим. Нарешті до тебе хоч щось дійшло!

Мальва вже не чула, що їй далі говорить Лада. Було байдуже. Остап, її Остап, також позначений Перемінником. І якщо до цього доклалася Птаха і таки переконала Мару зробити її Остапчика безсмертним, то робила це жінка лишень через те, що любить по-справжньому і Мальву, і Остапа. Такого подарунку долі годі було сподіватися. Між закоханими тепер немає жодної перепони. Мальва всміхалася сама до себе. Незважаючи на всю безглуздість ситуації, у якій зараз вона перебувала, дівчина почувалася щасливою.

— Агов, ти мене чуєш, дівчино? Що з тобою? Ти чому всміхаєшся так радісно? Що, новина тебе так приголомшила, що ти трохи збожеволіла? Не впадай у відчай. Я зроблю все від мене залежне, аби більше ти не була ученицею Птахи. Ліпше вже у школі Мора навчатися, між рідними людьми, нехай темними, але завше нормальними.

— Що? Ви хочете мене відправити до Мора? Й оце зараз переконували в ненормальності світлої Птахи? — Мальва витріщилася на Ладу.

— Ні в чому я тебе не переконувала. Лишень на правду очі відкрила. Так, серед рідних тобі буде краще. Чи ти думала, що я тебе в темницю кину? Ти підліток. Ти ростеш. А ви, у вашому юному віці, часто буваєте неадекватними. І, звісно, це геть невірно втікати від рідних. Вони ж хвилюються. Зрештою, й інші світи на вухах стоять, бо безсмертна зникла. Ти знаєш, тебе навіть оплакують у світі темних. Світлі от-от дізнаються про твоє зникнення й почне…

Лада не договорила. Вона щойно зрозуміла, на що штовхає її сірий чоловік. Ревнива дурепа. Чим вона займається?

— Що почнеться, пані Ладо? Агов! — Мальва ошелешено дивилася на безсмертну. Та справді трохи лякала її своїм божевіллям.

— Почнеться війна між світлими та темними. — Лада говорила повільно й ледве чутно. Вона передумала віддавати Мальву сірим. — Війна, якої давно не було і до якої нас уперто штовхають.

Тоді перевела очі на Мальву й та злякалася переміни, яка відбулася у жінці.

— Отже, зробимо так. Я повідомлю твоїм рідним, що ти жива-здорова. Світлим теж повідомлю. Хай не хвилюються. До завтра ти залишаєшся тут. Точніше, в одній з кімнат. Там ти знайдеш свіжий одяг, воду, їжу. Думаю, завтра за тобою прибуде хтось із рідні. Це твої двері.

Лада рвучко відчинила двері однієї з кімнат, насуплено втупилася в Мальву. Схоже, вона за Мальву сама все вирішила. Дівчина, бачачи нервовість Лади, звелася з крісла та попленталася до дверей кімнати. На порозі зупинилася:

— Пані Ладо! Я не хочу вертатися до темних. Ліпше смерть. Я хочу додому або в Яроворот. Тобто до Птахи.

— До Птахи? Що? Ти глуха? Я тобі щойно про неї стільки правди розповіла. Очі відкрила. Ви всі геть подуріли. Як мене ця крилата зрадниця діс… Всі торочать тільки про неї. Усі світи клином зійшлися на цьому слові. Ненавиджу… — Лада пополотніла.

Мальві від її позирку стало геть сумно. Схоже, що до світлого світу її повертати ніхто не збирається.

— Все, дівчино, розмову закінчено, і не тисни на мене. Є велика доцільність, і вона переважує геть усі сентименти. Буває вогонь, що не пече і не дає тепла. Буває любов, дівчино, яка теж не дає тепла. Йменням Сварожого кола прощаюся з тобою, безсмертна. Бережи себе від великих розчарувань і від такої любові.

Лада легко штовхнула Мальву в груди. Та позадкувала. Двері кімнати з гуркотом зачинилися. Мальва щосили шарпала за ручку. Намагалася відчинити їх, гримала руками, ногами, кричала, галасувала. Урешті втомлена й розчарована повернулася в бік кімнати.

Вона змучено витріщилася на стіни та інтер’єр того, що її тепер оточувало. У кімнаті був камін. На ньому стояли здоровенні підсвічники аж на шість свіч. Посеред кімнати — стіл з двома стільцями. Під однією стіною — ліжко, біля нього стелаж із книгами. Впізнала грубий том Тестаменту, хмикнула невдоволено. Обкладинка книги була темною. Перевела очі на іншу стіну. Там ще одні двері. Без роздумів кинулася до них і поривчасто відчинила, мало не впавши. То була простора ванна кімната з вбиральнею. Праворуч дзеркальна шафа, у ній рушники та чистий одяг.

Перевела погляд на свої ноги та на своє вбрання. Так, їй варто перевдягтися та помитися. Але не зараз. Зрештою, чи не байдуже, як повертатися до темних — чистою чи брудною. Здавалося, її життя зупинилося. Її коханий тепер безсмертний, він на світлому боці. Остап нізащо не зверне на темний бік, навіть заради неї. Він для неї — світлий безхмарний день. Він — той, що не відкидає тіні.

Всілася перед каміном. Кілька миттєвостей дивилася на вогонь. Тоді витягла з-під плаття шнурок, до якого кріпився варган і мушля. Варган, котрий не працює у цьому світі як ключ. І кому потрібна безсмертна сила, що в цьому світі геть безсила?

Остапова мушля… Погладила її рукою. Вона вберегла серце від ненависті, яка мало не затопила її у світі Відтіні. Серце розривав жаль і біль, чорний і небезпечний. Стоп! Вона не піддасться тому темному шалу. Краще плакатиме, бо навіть найсильніші інколи плачуть, особливо коли надто довго їм довелося бути сильними.

Та Мальва тільки-но почала плакати… Аж раптом у каміні зчинився гуркіт, тріск і хтось голосно заверещав.

У вогонь із гуркотом та лементом упало щось здоровенне. За ним послідувала ще одна лементуюча з’ява. І це були люди — геть у кіптяві, обідрані й дуже сердиті. Та це було