Давид Лагеркранц - Дівчина у павутинні
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ті, хто не знав його, думали, що це легкі гроші. Та Юрій міг відімкнути всі двері. А коли в нього з якихось причин це не виходило, то забирався по фасадах і стінах. Він був відомий своєю відчайдушністю і злістю. Казали, що одного разу Богданов до смерті забив ногами собаку, який заважав йому працювати. Він раз по раз обкрадав людей, часто-густо просто спересердя. Галина думала, що він клептоман. Але водночас його вважали за геніального гакера й талановитого аналітика. Коли він закінчив університет, перед ним відкрився весь світ. Одначе влаштовуватися на звичайну роботу він не схотів. Казав, що бажає йти своєю дорогою. І Лісбет, певна річ, не знадобилося багато часу, щоб дізнатися, що саме він знайшов собі після університету, за офіційною версією.
Як з’ясувалось, Юрієві Богданову тепер тридцять чотири роки. Він покинув Росію й нині живе в Берліні на Будапештерштрасе, 8, неподалік ресторану для гурманів «Гугос». Має власну компанію білих гакерів «Ауткаст сек’юриті» з сімома працівниками й річним оборотом двадцять два мільйони євро. У тому, що його прикриває компанія, покликана захищати промислові групи від таких осіб, як він сам, прозирала легка іронія. Хоча, можливо, і логіка теж була. Юрій закінчив університет 2009 року, і відтоді його жодного разу не судили ні за які злочини. Мережа його контактів була велика. У правлінні його компанії значився, зокрема, Іван Грибанов — депутат російської держдуми й великий акціонер нафтової компанії Газпром. Проте нічого іншого, що могло б повести далі, Лісбет не виявила.
Друге Блумквістове питання було таке: «Медичний центр „Одін“ на Свеавеґені: там безпечно? (Зітри це, щойно прочитаєш.)»
Мікаел не пояснив, чому цікавиться тим центром. Але Лісбет знала, що він не з тих, хто розкидається питаннями. Не має Блумквіст звички й щось приховувати.
Якщо він говорить загадками, на те є причини, і раз він написав тут-таки стерти це повідомлення, то, виходить, інформація секретна. Цілком очевидно, що в цьому медичному центрі є щось важливе. Лісбет швидко дізналася, що на нього надходило багато скарг. Про дітей у центрі забували або просто їх ігнорували, і ті не раз наражалися на небезпеку. «Одін» належить особисто директору Торкелові Ліндену та його компанії «Подбай про мене», і, якщо вірити колишнім працівникам, його слово там закон. Нічого надмірного для центру зроду ніхто не купував, тож показники рентабельності там завжди високі.
Торкел Лінден, колишній відомий гімнаст і, між іншим, чемпіон Швеції у вправах на перекладині, тепер пристрасно захоплювався полюванням і був парафіянином церкви «Христові друзі», що вела непримиренну боротьбу з гомосексуалізмом. Лісбет зайшла на сайти Шведської асоціації мисливців і церкви «Христові друзі» й перевірила, чи не влаштовують вони якихось цікавих заходів. Потім вона надіслала Торкелові Ліндену два фальшиві, але дуже люб’язні мейли. Скидалося на те, що вони надійшли від цих організацій. У листах були файли PDF з вірусом-шпигуном, що автоматично запустився б, якби Торкел натиснув на повідомлення.
О восьмій двадцять три вона вже потрапила на його сервер і відразу почала зосереджено працювати, зміцнившись у своїх підозрах. Напередодні в клініку доправили Авґуста Балдера. У журналі реєстрації трагічних обставин, за яких дітей приймали в центр, можна було прочитати:
«Інфантильний аутизм, значні розумові порушення. Неспокійний. Тяжко травмований смертю батька. Потребує постійного нагляду. Неконтактний. Має при собі пазл. Малювати заборонено! Відзначається нав’язливістю та деструкцією. Висновок психолога Форсберґа. Підтримав Т. Л.»
Під цим, явно трохи пізніше, дописали таке:
«У середу 22 листопада о 10.00 хлопчика навідають професор Чарлз Еделман, комісар Бубланський та інспекторка кримінальної поліції Мудіґ. Т. Л. буде присутній. Малювання під наглядом».
Ще нижче була приписка:
«Місце зустрічі змінено. Т. Л. і професор Еделман повезуть хлопчика до матері Ганни Балдер на Торсґатан, де їх зустрінуть поліціанти Бубланський і Мудіґ. Уважається, що хлопчикові буде легше малювати вдома».
Лісбет швидко перевірила, хто такий професор Еделман, і, довідавшись, що той спеціалізується на синдромі саванта, відразу зрозуміла, що відбувається. Очевидно, ідеться про якусь форму свідчень, що мають з’явитися на папері. А то з якого б дива Бубланський і Соня Мудіґ почали цікавитися малюнками хлопчика й чого б то Мікаел Блумквіст виявляв таку надмірну осторогу?
У жодному разі не можна допустити витоку інформації. Злочинець не повинен дізнатися, що хлопчик, можливо, зуміє його намалювати. Тому Лісбет надумала перевірити, чи обережний Торкел Лінден у своїй кореспонденції. На щастя, все йшло добре. Про хлопчикові малюнки він не згадував. З другого боку, о двадцять третій десять Лінденові надійшов мейл від Чарлза Еделмана з копією Соні Мудіґ і Янові Бубланському. Лист, певно, був причиною зміни місця зустрічі. Еделман написав:
«Вітаю, Торкеле! Дуже люб’язно з Вашого боку погодитися прийняти мене у Вашому медичному центрі. Я це дуже ціную. Однак боюся, що мушу завдати Вам невеличкого клопоту. Я вважаю, що наші шанси на успіх істотно збільшаться, якщо ми дозволимо хлопчикові малювати в тому середовищі, де він почувається захищеним. Цим я аж ніяк не хочу скритикувати Ваш медичний центр. Я чув про нього багато хорошого».
«Чорта пухлого ти чув!» — подумала Лісбет і стала читати далі:
«Тож мені б хотілося, щоб ми завтра вранці перевезли хлопчика до його матері Ганни Балдер на Торсґатан. Річ у тім, що в літературі зазвичай уважають, що присутність матері справляє позитивний вплив на дітей з синдромом саванта. Якщо ви з хлопчиком стоятимете біля входу на Свеавеґені о 09.15, то я зможу підібрати вас по дорозі. Тоді ми матимемо можливість трохи поспілкуватися.
З найкращими побажаннями
Чарлз Еделман»
О сьомій нуль одна і о сьомій чотирнадцять відповідно Ян Бубланський і Соня Мудіґ відповіли на цього листа. Вони написали, що покладаються на досвід і знання Еделмана й пристають на його раду. Торкел Лінден тільки тепер, о сьомій п’ятдесят сім, підтвердив, що стоятиме з хлопчиком біля входу на Свеавеґені й чекатиме на Чарлза Еделмана. Лісбет Саландер трохи попосиділа в задумі, а потім пішла на кухню і, глянувши на Слуссен і затоку Риддарф’єрден, витягла з комори кілька старих сухарів. «Значить, місце зустрічі змінили», — думала вона.
Замість того щоб малювати в медичному центрі, хлопчика відвезуть додому до матері. Присутність матері справляє позитивний вплив, як написав Еделман. Щось у цьому реченні Саландер
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина у павутинні», після закриття браузера.
