Давид Лагеркранц - Дівчина у павутинні

не вдавалося. Вона обертала його на маленького хлопчиська, і часто він аж зі шкури ліз, щоб побачити на її вустах усмішку чи, ще краще, вловити в її очах іскорки спокуси.

Кіра була приголомшливо вродлива й уміла користуватися з цього краще за всіх інших хорошуль. Її ніхто не міг перевершити, коли йшлося про владні ігри, бо вона добре знала всі способи досягати бажаного. Жінка могла бути то слабкою й беззахисною, то непохитною, крутою й холодною, наче лід, то часом просто злостивою. Ніхто, крім неї, не вмів так пробуджувати в Янові садиста.

Мабуть, її не можна було назвати інтелектуальною в звичайному розумінні цього слова, і багато хто наголошував на цьому, намагаючись спустити її на землю. Однак ті самі люди, стоячи перед нею, почувалися дурнями. Кіра маніпулювала ними, як хотіла, і навіть найміцніших чоловіків могла примусити червоніти й гиготіти, мов школярів.

О дев’ятій годині ранку Юрій сидів поряд з Яном, поїдаючи баранячу відбивну, підсмажену спеціально для нього. Дивно, але за столом манери Богданова були майже прийнятні — очевидно, це теж Кірина заслуга. Богданов багато в чому ставав цивілізованою людиною, та, певна річ, не до кінця. Хоч як він намагався дерти носа, йому так і не вдалося цілком відпекатися від звичок злодюжки й наркомана. Він давно позбувся наркотичної залежності й став дипломованим комп’ютерним інженером, проте в ньому ще й досі відчувався вплив вуличного життя.

— Де твій моднячий годинник? — спитав Голцер. — Ти що, впав у неласку?

— Ми обидва в неласці.

— Усе так погано?

— Може, й ні.

— Ти сказав, що роботу не закінчено.

— Так, річ у хлопчикові.

— У якому хлопчикові? — вичавив із себе Ян, ніби не розуміючи, про що йдеться.

— У тому, якого ти так шляхетно помилував.

— А що з ним? Він розумово відсталий, ти ж сам знаєш.

— Можливо, але він уміє малювати.

— Що значить — уміє малювати?

— Він савант.

— Хто?

— Тобі не завадило б читати щось іще, крім своїх дурних військових журналів.

— Ти про що?

— Савант — це аутист або людина з якимось іншим відхилом, наділена особливим талантом. Цей хлопчисько, можливо, не вміє говорити чи розумно мислити, але має, судячи з усього, фотографічну пам’ять. Комісар Бубланський гадає, що малий зможе з математичною точністю намалювати твоє обличчя. Потім поліція запустить малюнок у програму розпізнавання осіб, і тоді тобі кінець! Ти ж точно є в картотеках Інтерполу, чи не так?

— Так, але Кіра ж не вважає…

— Саме так вона і вважає. Ми мусимо прибрати хлопця.

На Яна накотилася хвиля обурення й розгубленості. Він знову побачив перед собою порожній скляний погляд із двоспального ліжка, який його так неприємно вразив.

— Чорта з два! — вигукнув він, не вірячи жодному Юрієвому слову.

— Я знаю, що ти маєш проблеми з дітьми. Мені це теж не подобається. Та, боюся, ми вже не відкрутимося. Крім того, тобі слід бути вдячним. Адже Кіра з такою ж легкістю могла продати й тебе.

— Ну, це так…

— От і добре! У мене в кишені квитки на літак. Ми відлітаємо в Арланду першим рейсом о шостій тридцять, а потім поїдемо в якийсь медичний центр «Одін», на Свеавеґен.

— То хлопчик тепер у клініці?

— Так, і тому нам треба дещо спланувати. Зараз доїм і почнемо.

Чоловік, який іменував себе Яном Голцером, заплющив очі, намагаючись вигадати, що сказати Ользі.

Лісбет Саландер прокинулась о п’ятій годині ранку й удерлась у суперкомп’ютер Технологічного інституту Нью-Джерсі, створений на грант Національного наукового фонду. Для цього їй знадобилась уся математична підтримка, яку тільки можна було знайти. Вона зайшла у власну програму для факторизації цілих чисел за допомогою еліптичних кривих.

Лісбет почала розшифровувати файл, що його стягла в АНБ, та, хоч як намагалася, нічого в неї не виходило. А втім, на інше вона й не сподівалася. Тут був хитромудрий шифр RSA з двома ключами, відкритим і закритим, названий так на честь його розробників (Rivest, Shamir, Adleman)[33] і створений на основі Ойлерової функції та малої теореми Ферма, але передусім на тому невигадливому факті, що два великі прості числа легко перемножити.

Калькулятор, певна річ, може дати відповідь в одну мить. Проте йти в зворотному напрямку, тобто на підставі відповіді дізнатись, які прості числа були використані, майже неможливо. Комп’ютери поки що не надто добре факторизують цілі числа, і Лісбет уже не раз лаялася з цієї причини. І не тільки вона, а й спецслужби всього світу.

За найефективніший алгоритм розв’язання згаданої проблеми зазвичай уважають загальний метод решета числового поля. Однак Лісбет уже близько року була впевнена, що нема нічого кращого за метод еліптичних кривих. Тому довгими ночами вона писала власну програму для факторизації. Але тепер, о такій ранній порі, Лісбет зрозуміла: щоб мати бодай шанс на удачу, програму треба вдосконалити. Пропрацювавши три години, вона зробила перерву, пішла на кухню, випила апельсинового соку просто з пакета і з’їла два пиріжки, розігріті в мікрохвилівці. Потім повернулася до стола й залізла в комп’ютер Мікаела Блумквіста, щоб перевірити, чи не відкопав він чогось новенького. Журналіст поставив їй ще два запитання, і вона відразу зрозуміла: він усе ж таки не безнадійний.

«Хто з помічників зрадив Франса Балдера?» — написав Мікаел, наче влучив у самісіньке око.

Проте Лісбет не відповіла. Зовсім не тому, що її хвилювала доля Арвіда Вранґе. Просто вона просунулася далі й зрозуміла, хто той наркоман із запалими очима, з яким спілкувався Вранґе. Чоловік називав себе Буґі, а Трійця з «Республіки гакерів» згадав, що кілька років тому на деяких гакерських сайтах хтось фігурував з таким ім’ям. Правда, це ще нічого не значило.

Буґі — аж ніяк не найоригінальніший нік. Однак Лісбет знайшла й прочитала його репліки, і в неї виникло відчуття, що, можливо, вона викрила його, надто коли Буґі необачно повідомив, що він комп’ютерний інженер з Московського університету.

Лісбет не змогла дізнатися ані року випуску, ані якоїсь іншої дати, але вона роздобула кілька деталей: Буґі шаленів від хороших годинників і старих французьких фільмів сімдесятих років про джентльмена-грабіжника Арсена Люпена, дарма що фільми не належали до його покоління.

Тоді Лісбет на всіх можливих сайтах запитала в колишніх і нинішніх студентів Московського університету, чи не знає хто худого колишнього наркомана з запалими очима, вуличного хлопця й майстерного злодія, який любить фільми про Арсена Люпена. Незабаром вона дістала відповідь.

«Це схоже на Юрія Богданова», — написала дівчина, що назвалася Галиною.

За словами Галини, Богданов був університетською