Анджей Сапковський - Відьмак. Час Погорди

станеться, — продовжував Емгир, — ти будеш у моєму панстві прийнята із належною пошаною, мною і всіма моїми підданими. А оскільки в твоєму королівстві все ще палає полум’я війни, на доказ поваги, вшанування і приязні Нільфгарду я надаю тобі титул принцеси Рована та Їмлака, пані замку Дарн Рована, куди ти вирушиш зараз, аби очікувати приходу спокійніших, щасливіших часів.

Стелла Конгрев опанувала себе, не дозволила, аби на обличчі її з’явився хоча б слід здивування. Він не залишить її при собі, подумала, відсилає її до Дарн Ровану, на кінець світу, туди, де сам він ніколи не буває. Скоріше за все, він не має наміру залицятися до цієї дівчини, не думає про швидке одруження. Схоже, він не хоче навіть бачити її. Тож чому він позбувся Дервалі? В чому тут справа?

Вона обсмикнулася, швидко схопила принцесу за руку. Аудієнція закінчилася. Коли вони виходили із зали, імператор на неї не дивився. Придворні вклонялися.

Коли вони вийшли, Емгир вар Емрейс закинув ногу на бильце трону.

— Келлаху, — сказав. — До мене.

Сенешаль зупинився на дистанції, указаній церемоніалом, зігнувся в уклоні.

— Ближче, — сказав Емгир. — Підійди ближче, Келлаху. Я говоритиму тихо. А те, що я скажу, призначено виключно для твоїх вух.

— Ваша Величносте…

— Що ще на сьогодні?

— Прийняття вірчих листів і надання формального exequatur послові короля Естерада з Ковіру, — швидко перерахував сенешаль. — Призначення намісників, префектів і палатинів у нових Провінціях і Палатинатах. Затвердження графського титулу й апанажу для…

— Послові ми уділимо exequatur і приймемо його на приватній аудієнції. Інші справи — на завтра.

— Слухаюся, Ваша Величносте.

— Повідом віконтам Ейддону й Скеллену, що відразу після аудієнції посла вони мають прийти до бібліотеки. Секретно. Ти також там будеш. І приведеш того вашого відомого мага, того ворожбита… Як там його?

— Зартісій, Ваша Величносте. Він мешкає у башті за містом…

— Мене не цікавить, де він мешкає. Пошлеш по нього людей, мають доставити його до моїх кімнат. Тихо, без розголосу, таємно.

— Ваша Величносте… Чи це розумно, аби той астролог…

— Я віддав наказ, Келлаху.

— Слухаюся.

Не минуло й трьох годин, як усі викликані зустрілися в імператорській бібліотеці. Виклик той не здивував Ваттьє де Рідо, віконта Ейддона. Ваттьє був шефом військової розвідки. Емгир викликав Ваттьє досить часто — врешті-решт, тривала війна. Виклик не здивував також і Стефана Скеллена, на прізвисько Пугач, який виконував при імператорі функцію коронера, спеціаліста зі спеціальних завдань та дій. Пугача не дивувало ніщо й ніколи.

Зате третя викликана особа була незмірно здивована цим викликом. Тим більше що це до неї імператор звернувся передусім.

— Майстре Зартісію.

— Ваша Імператорська Величносте…

— Я мушу встановити місце перебування певної особи. Особи, яка загубилася або кимось приховується. Може — є ув’язненою. Чародії, яким я колись те доручав, зробити це не зуміли. Візьмешся?

— На якій відстані перебуває… може перебувати та особа?

— Якби я знав, не потребував би твоїх заклинань.

— Прошу вибачення, Ваша Імператорська Величносте… — заїкнувся астролог. — Справа в тому, що велика відстань утруднює астромантію, практично виключає… Гм-гм… А якщо та особа під магічною протекцією… Я можу спробувати, але…

— Коротше, майстре.

— Я потребую часу… Й компонентів для заклять… Якщо кон’юнкція зірок буде доброзичливою, то… Гм-гм… Ваша Імператорська Величносте, те, про що ви просите, це нелегка справа… Я потребую часу…

Ще мить, й Емгир накаже насадити його на палю, подумав Пугач. Якщо чарівник не припине белькотіти…

— Майстре Зартісію, — урвав імператор несподівано ґречно й лагідно. — Ти отримаєш усе, що тобі буде треба. А також час. У межах розумного.

— Зроблю, що в моїх силах, — заявив астролог. — Але я зумію встановити лише приблизну локалізацію… Чи то район, чи радіус…

— Що?

— Астромантія… — заїкався Зартісій. — При великих відстанях астромантія дозволяє лише приблизну локалізацію… Дуже приблизну, з чималою поправкою… З дуже великою поправкою… Я справді не знаю, чи зумію…

— Зумієш, майстре, — процідив імператор, а його темні очі зблиснули вороже. — Я сповнений віри в твої здібності. А щодо поправки, то чим меншим буде твоя, тим більшою виявиться моя.

Зартісій зіскулився.

— Я мушу знати точну дату народження тієї особи, — видавив. — За можливості, до години… Цінним також був би якийсь предмет, який тій особі належав би…

— Волосся, — тихо сказав Емгир. — Чи підійде волосся?

— Оооо! — повеселішав астролог. — Волосся! Це значно полегшить… Ах, якби я ще міг мати кал чи мочу…

Очі Емгира звузилися небезпечно, а маг скорчився знову й зігнувся у низькому поклоні.

— Принижено прошу пробачення у Вашої Імператорської Величності… — пробелькотів. — Прошу пробачення… Я розумію… Так, волосся вистачить… Цілком вистачить… Коли я зможу його отримати?

— Ще сьогодні доставлять його тобі разом із датою і годиною народження. Майстре, я не затримую тебе на довше. Повертайся до своєї башти й починай відслідковувати сузір’я.

— Хай Велике Сонце допоможе Вашому Імператорському…

— Добре, добре. Можеш іти.

Тепер ми, подумав Пугач. Цікаво, що чекає на нас.

— Кожного, — повільно сказав імператор, — хто хоч слово пискне про те, що буде сказане тут, чекає четвертування. Ваттьє!

— Слухаю, Ваша Величносте.

— Яким чином потрапила сюди та… принцеса? Хто був до того залучений?

— Із фортеці Настрог, — зморщив лоба шеф розвідки, — конвоювали її високість гвардійці під командуванням…

— Я не про те запитую, най тебе диявол! Звідки дівчина взялася у Настрозі, у Вердені? Хто доставив її у фортецю, хто там зараз комендант? Чи це той, від кого походив рапорт? Ґодиврон-якось-там?

— Ґодиврон Піткаїрн, — швидко сказав Ваттьє де Рідо. — Вочевидь, він був поінформований про місію Ріенса та графа Кагіра еп Келлаха. Через три дні після подій на острові Танедд у Настрозі з’явилося двоє людей. Вірніше: одна людина й один ельф-напівкровка. Це вони, посилаючись на доручення Ріенса й графа Кагіра, передали Ґодиврону принцесу.

— Ага, — імператор усміхнувся, а Пугач відчув холод по спині. — Вільгефорц клявся, що схопить Ціріллу на Танедді. Ріенс гарантував мені те саме. Кагір Мавр Диффрин еп Келлах отримав щодо цієї справи чіткі накази. Й ось до Настрогу над річкою Яррою, через три дні після афери на острові Танедд, Ціріллу привозить не Вільгефорц, не Ріенс, не Кагір, а людина й напівельф. Ґодиврон, вочевидь, не подумав навіть про те, щоб їх заарештувати?

— Ні. Покарати його за те, Ваша Величносте?

— Ні.

Пугач ковтнув слину. Емгир мовчав, тручи чоло, величезний діамант на його перстені блищав, наче зірка. Через хвильку імператор підняв голову.

— Ваттьє.

— Ваша Величносте?

— Постав на ноги усіх своїх підлеглих. Накажи схопити Ріенса й графа Кагіра. Я здогадуюся, що обидва вони перебувають на теренах, ще не зайнятих нашими