Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets

– Я дуже радий за вас обох.

– Мама каже, щоб ти не боявся. Вона буде дуже обережною, щоб не поламати квіти в садку.

– Вона не говорить по-нашому?

– Ми її навчимо, таточку, якщо мама хотітиме. Вона розуміє людську мову.

– Як вона тебе знайшла?

– Маму відвезли до Імперії і тримали там у клітці, але твої чари її звільнили. Тільки вона поранилася, ламаючи грати.

– Це – не чари, Тигрисику, – сказала Соня, з'явившись із пляшечками та бинтами. – Це – материнська любов. Я знаю, хоча й не маю власних дітей.

– Мама каже, що ви – мудра жінка. Вона терпітиме біль, поки її лікуватимуть.

Отак до господи Онися прибилася ще одна неприкаяна душа. Маму Тигрисика захопили в полон і тримали в Імператорському звіринці, де над нею знущались. І в Серединному світі мучать тварин, замикаючи їх у тісні клітки. Бідолаха думала, що її синочка немає вже на світі. Вони мали про що тепер поговорити. Мортіус із Сонею тактовно залишили їх у садку, а обидва коти поплентались за ними, бо зголодніли, переживши сильний стрес. Коти ніяк не могли вирішити, який тигр більше вражає: смугастий чи сніжно-білий, а кожен про себе подумав, що тигриця може стати їхнім союзником у боротьбі з крутиголовцями. Мортіус виглядав трохи засмученим.

– Не журіться, – сказала Соня, – діти виростають, але ніколи не забувають своїх батьків.

– Еге ж, – здригнувся Мортіус, – свого старого я повік не забуду. Якось я просидів три дні, замкнений у комірці...

– Ви вклали у виховання Тигрисика всю душу...

– Дякую.

Соня пішла до Люцини і швидко повернулась:

– Вона слабне. Треба йти по лікаря.

– Уже йду! – схопився Мортіус.

– А ви знаєте, де шукати лікаря? – спитав Сиволап.

– Спитаю.

Кіт роздратовано ляснув хвостом. Очі його звузилися і спалахнули лиховісним блиском.

– Слово котячої честі, це просто нестерпно! Ви збираєтесь ходити по хатах, де, можливо, живуть крутиголовці? І що ви скажете? Може, розповісте, як ви тут опинились і звідки? Ви хочете підставити принца і нас усіх! Не плутайте Королівство з тим світом, де аж кишить різною нечистю...

– Як ти можеш так розмовляти?! – розлютилась Соня. – Він же старший за тебе! І не смій ображати рідне місто Мортіуса...

– Я теж там народився, – сказав Фелікс. – У моєму домі мене любили. Їсти там було не бозна-що, та які статки можуть бути в жінки, котра пропонує людям книжки і сама виховує дитину?

Мортіус як стояв, так і впав на стілець:

– Дивіться, Фелікс заговорив! Та ви тільки подивіться! І ще й як заговорив!

– Розсердився, от і заговорив, – буркнув трохи присоромлено Фелікс. – З вами тут мусиш заговорити, хоч би й не хотів...

– Уявляю, як втішиться Люцина!

Сиволап не навчився червоніти, тому сказав:

– Я не знаю, чи королі когось перепрошують, але вибачте, Мортіусе. Я сам відведу вас до лікаря.

Мортіусу одразу стало його шкода. Він мав серце, наче з воску.

– Нічого, нічого... Ти переживаєш, я розумію...

Але Соня була суворішою:

– Деякі королі спершу вислуховують інших, а тоді приймають рішення!

9

Лікарем виявилася особа жіночої статі – підстаркувата пані з коротким сивим волоссям, яке чомусь відстовбурчувалося в різні боки. Власне, вона лікувала тварин, але Сиволап таким лікарям довіряв більше. Людина, яка любить котів, полюбить і їхніх господарів. Однак Соня не пустила котів до кімнати Люцини. Як і Мортіуса.

Лікарка спитала, скільки спить Люцина, послухала пульс, серце і «потішила»:

– Бачите, це зовсім не належить до сфери медицини. При перетині світів люди непритомніють, втрачають пам'ять, але такого, як у вас, ніколи не буває.

– Це – чари, – сказала Соня, зробивши великі очі.

– Я думала, ви серйозна жінка... Не пробуйте її будити. Не кричіть, не грюкайте...

– Вона вже два дні нічого не їла...

Лікарка вийняла з портфеля пляшечку з червоною рідиною і капнула на уста Люцини.

– Одна крапля тричі на день, щоб організм не виснажився. Це тільки в казках сплять по сто років.

– Так, – зраділа Соня, – а потім з'являється принц, цілує сплячу красуню, і вона оживає! Я читала...

Лікарка здивовано подивилась на неї і знизала плечима:

– От що, голубонько... Боюсь вас засмучувати, але це не допоможе. Навіть, якщо знайдеться принц. У Королівстві немає жодного. Наш принц помер раптово...

– Який принц? – не второпала Соня.

– Єдиний син покійного короля Даниїла, принц Август.

– Та що ви таке кажете! – обурилась Соня. – Я ще учора ввечері його тут бачила!

Лікарка сторопіла, лице вкрилося червоними плямами.

Але потім вона якось опанувала себе:

– Ви все-таки дивна жінка. Дивні гості в Онися, чи то пак родичі, небіж і небоги з Серединного світу... Коли господар повернеться, хай мені зателефонує.

– Понавигадують казна-що, – пробурчала Соня, якій лікарка не дуже сподобалась. Вона навіть не вийшла на ґанок. Мортіус сам пішов проводжати ту пані без краплі уяви.

– Тільки й чуєш: смерть, смерть, крутиголовці!

Соня нервово метушилась по кімнаті. Відслонила хустку з дзеркала і глянула на себе:

– Господи, на кого я схожа!

Не довго думаючи, Соня вхопила ножиці й заходилась обрізати волосся. Вона давно не могла це зробити через кольорових мишей. Незабаром на голові майже нічого не залишилось. Соня запхнула голову під умивальник й гарненько вимила. Із дзеркала на неї тепер дивився гарненький хлопчик. Соня помолодшала років на десять. Вона підбігла до Люцини: дихання дівчинки стало рівнішим, а на щоках проступив легенький рум'янець.

– Життя прекрасне! – мовила Соня, і їй здалося, що Люцина зараз прокинеться, аби побачити Королівство.

10

Невисокий чоловік у простій одежі садівника прибув здалеку. Лице його вкривала засмага, а під пахвою він тримав невеличкий вузлик. На тихій вуличці він зупинився перед будинком, довкола якого буяв занедбаний, але гарний сад, і, певно, зайшов би до брами. Чоловік глянув на годинника, зітхнув і почвалав далі. Вулиця була безлюдна, а чоловік замислений, тому він не помітив вантажівки, що стояла за рогом.

– Хто такий? Куди йдеш?

Чоловік і гадки не мав, що то до нього, і спокійно став обходити вантажівку.

– Гей, ти, ану підійди сюди!

«Здається, це до мене, – подумав Королівський