Юлія Богута - Помста для Роуз, Юлія Богута

Розділ №35. На моєму боці

Круті сходинки викликали нудоту. Після розмови з Лейлою мені хотілося власноруч вдарити Даніеля по пиці тільки щоб побачити як його красиве обличчя стає таким же спотвореним як люди, які трапились на його шляху. Це було б хоча б трохи справедливо. А не зараз, здійматися на горище, знаючи, що вона змащує синяки тональним кремом та вдягає плаття з довгим рукавом, аби ніхто не побачив слідів її слабкості. Поки він вдягає свій дорогий костюм та малює синяки під очима, щоб виглядати правдоподібно перед камерами. Я не знала чи існувала у цьому клятому світі хоч якась справедливість, але якщо вона й була десь,  то обходила цього покидька десятою дорогою....

Тьм'яне горище зустріло мене гнітючою тишею, наповненою відгомоном минулого. По шкірі невловимо пробігся протяг і я потерла передпліччя тільки б не відчувати цього холоду й перестати думати про життя. Посеред кімнати стояв Хевен, розгублено перебираючи полиці з одягом, щоб знайти підходящий одяг до поховання Граунда. Сьогодні він виглядав вкрай розбитим. Між бровами залягала глибока складка. Пальці те і діло безсильно стискалися, поки він дивився на своє відображення у дзеркалі.

Зробивши глибокий подих я тихо підійшла до нього ззаді та обійняла зі спини. Носа торкнувся запах кориці та кави, викликаючи бажання увіткнутися в гаряче тіло губами та втопитися в обіймах.

— Про що задумався...? — тихо запитала, цілуючи оголене плече.

— Про те, що... я не так уявляв собі все це, — відповів він нарешті, але його голос був тихим, ніби він говорив більше до себе, ніж до мене. — Я навіть не встиг у нього спитати, що відбулося у той час...Не отримав пояснень. Не...

Хевен втомлено розтріпав довге волосся на голові та сперся лобом в дзеркало. Я ледь  помітно здригнулася, намагаючись втримати рівновагу, а потім стиснула його ще сильніше в обіймах. Губи почали цілувати величезні крила, набиті на його спині та заспокійливо гладити ребра. Здавалося, варто відпустити його на мить і він розвалиться на купу шматочків прямо на моїх очах.

— Мені шкода, Хев...

— ...він мав сісти у в'язницю і згнивати там до кінця своїх гнів або хоча б розказати мені, що це він вбив маму. А не залишити після себе цього щасливого недоумка та купу питань...

— Думаєш, в'язниця змусила б його страждати...? — пробубніла в його спину.

— Вона змусила б його жити і дивитись як кожен день те, що він будував стільки часу, стає попелищем, — говорив Хевен зі скляним поглядом. — Але Дан відібрав у нього таку можливість.

В кімнаті знову повисла тиша. Я відкрила рота, щоб розповісти йому про те, що дізналася, але в останню мить так і не змогла. Було лячно завдавати йому ще більше болю в такий день, хоча й розуміла, що це лише питання часу. Він помітить й сам. Він завжди помічав усе, от як зараз, коли повернувся до мене обличчям і притулив міцніше до себе, а потім тихо спитав:

— Тебе теж зачепила смерть Грега...? Виглядаєш теж розбито... Навіть не думав, що ти настільки перейматимешся його смертю.

— А я не через нього нервую, — зізналася ч відтуляючись від гарячих грудей. Мої очі на мить затрималися на татуюванні, яке заходило на ребра, а потім здійнялися на обличчя. — Я за тебе хвилююся, за Джиліан та Лейлу.

— Лейлу...? — здивувався Хевен. — Що з нею?

— Пам'ятаєш, як вчора Даніель кинув свій телефон об стіну, а потім пішов кудись? — зробила паузу, збираючись вз думками. — Він поїхав до неї та... побив. Джонатан встиг його вчасно відтягнути, але в неї все одно всі руки в синцях і ребра...

— Що він...? — шоковано видихнув він повітря, відсовуючись до стіни.

— А потім поїхав до Грега... — хилитнула головою. — Лейла сказала, що статті про смерть з'явилися за лічені хвилини після того, як він вийшов з лікарні. Вона теж думає, що все це було сплановано. Але в нас немає жодних доказів, щоб посадити його.

— Ти хочеш його ув'язнити? — промовив Хевен гортанним голосом, вдивляючись у своє відображення в дзеркалі. М'язи були напружені й здавалося, ніби він от-от розіб'є його.

— Я хочу його знищити, — зізналася, опускаючи погляд на підлогу. — Засуджуєш...?

— Розумію.  

Чергова пауза затягнулася і я мовчки обійшла його статуру, аби дістати з шафи чорну сорочку та штани. Говорити ще щось мені зовсім не хотілося. Здавалося, ніби всі слова будуть зайвими що б я не сказала. Допомога з вибором костюму видавалась мені непоганим способом підтримки, тому віддала йому одяг в руки та зробила глибокий подих. І я вже готова була розвернутися, як Хевен раптово схопив мене за передпліччя, зупиняючи та безслівно, прохаючи залишитися поруч.

Дурне серце пропустило кілька поштовхів та зайшлося, коли він повільно відпустив мене та став на моїх очах перевдягатися.

— Чимось допомогти...? — ніяково запитала, розглядаючи його голе тіло.

— Ні, я сам.

— Чому тоді не дав мені піти? — запитала, щоб хоч чимось заповнити тишу, поки він застібав гудзики на сорочці.

— Хотів попросити аби ти сходила на поховання разом зі мною. Знаю, для тебе все інакше, але...я можу не втриматись і розбити Дану обличчя прямо перед камерами. І чхати мені на те що скажуть люди.

— Це все одно не вирішить проблеми... — тихо вичавила собі під ніс.

Я не планувала йти в "Heavesent". Це не та людина, яку мені хотілося б провести в останній шлях, навіть щоб впевнитися, що він помер. Ні. І прощатися з ним мені теж не хотілося. Але...я ніяк не могла залишити Хевена наодинці в такий момент. Тим паче, разом з Даном. Тому подумавши кілька хвилин, я пересилюючи себе хилитнула головою на знак згоди.

— Добре, але мені потрібно заїхати додому, щоб перевдягеутися в щось пристойне. І плаття я не вдягатиму — занадто багато честі, — перераховувала свої умови, поки чоловік спокійно зв'язував краватку на своїй шиї. — Згоден?

— Я підвезу тебе, — погодився він, долаючи між нами відстань. — І, Роуз...?

— Що?

— Дякую тобі за все.

Наші погляди повільно перетнулися знову. Я не знаю, чому, але від чорної безодні в його очах мені ставало до болю спекотно та...спокійно. Ніби я знала, що він буде поруч, що б не сталося далі. Знала, що він завжди буде на моєму боці й ніколи не зрадить. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍