Ніл Гейман - Американські боги

легені по самі вінця, і зрозумів, що уже довгий час затримував дихання. Три роки, не менше. Може, навіть і більше.

«А тепер спи, — сказала вона, поцілувавши його повіки найніжнішими у світі губами. — Відпусти. Відпусти все».

Після цього прийшов сон — глибокий, затишний і без сновидінь, Тінь занурився у нього і прийняв його.

Освітлення було дивним. Він подивився на годинник — за чверть сьома ранку, і на вулиці ще темно, але по кімнаті розливався блакитний присмерк. Тінь виліз із ліжка. Він точно пам’ятав, що вдягав піжаму перед сном, але тепер він був голісінький, і повітря холодило шкіру. Він підійшов до вікна і зачинив його.

Вночі прийшла заметіль: снігу випало десь по кісточку, чи навіть більше. Квартал, що відкривався Тіні з вікна, ще учора брудний і пошарпаний, цілковито перемінився: будівлі більше не виглядали забутими й покинутими, огорнуті вишуканою памороззю. Асфальт повністю зник під білим килимом снігу.

Несмілива думка пробивалася на поверхню свідомості. Щось про швидкоплинність. Майнула і зникла.

Хоч стояли сутінки, він міг бачити, як удень.

Зачепивши поглядом дзеркало, Тінь помітив щось дивне і підійшов ближче, спантеличено розглядаючи своєї відображення. Усі синці позникали. Він промацав свої ребра кінчиками пальців, очікуючи відчути біль — згадку про знайомство з агентами Каменем та Дубом, видивлявся щедрий розсип синців, що їх залишив на пам’ять Вар’ят Свіні, але не знайшов нічого. На обличчі не було ані подряпинки. Зате боки і спину (він покрутився перед дзеркалом, щоб розгледіти) вкривали сліди пазурів.

Значить, це все йому не наснилося. Не зовсім.

Тінь прошерстив шухляди і знайшов собі одяг: старомодні сині джинси, сорочку, товстий синій светр. У шафі в дальньому кутку кімнати знайшов чорне пальто трунаря. І знову запитав себе, кому це вбрання належало.

Він взув свої старі черевики.

У домі всі ще спали. Тінь вислизнув надвір, намагаючись якомога легше ступати на скрипучі дошки підлоги, через передні двері, а не через морг, цього ранку йому не треба було туди заходити. Він ішов по білому килиму, залишаючи глибокі сліди на тротуарі, і м’який незайманий сніг рипів під його ногами. Надворі було світліше, ніж здавалося зсередини будинку, і сніг відбивав небесне світло.

За п’ятнадцять хвилин Тінь дійшов до мосту, перед яким розмістився здоровенний вказівник на попередження, що він залишає історичний Кайро. Під мостом смалив цигарку і тремтів довготелесий незграбний чолов’яга. Тіні здалося, що він впізнав чоловіка, але сніг так оманливо відсвічував, що йому довелося підходити все ближче і ближче, щоб упевнитися. На чоловікові були залатана джинсівка і бейсболка.

Наблизившись до курця достатньо, щоб у ранкових зимових сутінках розгледіти бордового синця під оком, Тінь привітався:

— Доброго ранку, Вар’яте Свіні.

Панувала тиша. Навіть поодинокі машини не порушували її.

— Привіт, — озвався Свіні, не підводячи голови. Він курив самокрутку. Тінь на мить навіть подумав, що це косяк. Але пахло тютюном, а не травою.

— Якщо ти й далі будеш тусуватися під мостами, Свіні, люди подумають, що ти троль.

Цього разу Свіні звів на нього погляд. Тінь міг розгледіти його перелякані очі:

— Я шукав тебе. Ти маєш мені помогти. Я грандіозно облажався, — він присмоктався до своєї самокрутки, а потім відвів руку від рота. Але цигарковий папір прилип до нижньої губи, і сигарета розтрусилася на руду бороду Свіні і засмальцьовану футболку. Свіні різкими, безладними рухами немитих рук спробував позмітати з себе тютюн із таким виглядом, ніби зганяє не смітинки, а небезпечних комах.

— В мене зараз дуже обмежені ресурси, Свіні. Але, може, для початку, розкажеш, чого тобі треба? Хочеш, куплю тобі кави?

Свіні похитав головою. Витягнув пачку тютюну і цигарковий папір з кишені і взявся лагодити ще одну цигарку. Поки він був зайнятий цим нехитрим ділом, його губи і борода рухались, але вголос він не сказав ні слова. Лизнув зовнішній край паперу і скрутив його між пальців. Результат цих зусиль можна було назвати «цигаркою» тільки дуже поблажливо. Тоді відказав:

— Я не троль. Курва. Ці недоноски страшні нікчеми.

— Я знаю, що ти не троль, Свіні, — сказав Тінь з усією теплотою, на яку був здатний, з усіх сил намагаючись не звучати зверхньо. — Чим я можу тобі допомогти?

Вар’ят Свіні клацнув своєю «Зіппо», і сантиметри три його цигарки спалахнули і вмить згоріли на попіл.

— Пам’ятаєш, я показував тобі, як добути монетку? Пам’ятаєш?

— Так, — відповів Тінь і побачив внутрішнім зором, як монета провалюється в Лорину труну, як вона поблискує в неї на шиї. — Я пам’ятаю.

— Мужик, ти взяв не ту монету.

У сутінки під мостом заїхала машина і засліпила їх світлом фар. Водій сповільнився, коли проїздив повз них, тоді зупинився і опустив скло.

— У вас усе в порядку, панове?

— Все в шоколаді, полісмене, — відповів Тінь. — Ми просто вийшли на ранкову прогулянку.

— Гаразд, — здавалося, поліцейський не повірив жодному Тіневому слову і вирішив зачекати.

Тінь поклав руку на плече Вар’ята Свіні і спрямував його вперед — за місто, подалі від поліцейської машини. Він почув шурхіт, з яким зачинилось вікно. Машина залишилась там, де і була.

Тінь ішов. Вар’ят Свіні теж ішов, хоча часом і похитувався. Вони минули знак з написом «Місто майбутнього». Тінь уявив собі місто шпилів і хмарочосів з малюнків Френка Пола, де будівлі переливались ніжними пастельними кольорами, а повітряні автомобілі, схожі на бульбашки, снували між ними, ніби блискучі джмелі. Так мало би виглядати місто майбутнього, і Тінь не вірив, що таке коли-небудь могли б збудувати у Кайро.

Поліцейська машина поволі проїхала повз, розвернулась і вирушила назад до міста, набравши швидкість на засніженій дорозі.

— А тепер розкажи, що тебе турбує, — порушив тишу Тінь.

— Я зробив усе, як він наказав. Я все зробив, як він хотів, але дав тобі не ту монету. Не та монета мала дістатись тобі. Це королівська монетка. Шариш? Я не мав би навіть спромогтися її узяти. Це монета, яку дають Королю Америки. Не якомусь холопу, такому, як ми з тобою. А тепер в мене проблеми. Просто віддай мені монетку, мужик. Ти більше ніколи мене не побачиш, якщо віддаси її, я клянуся йобаним Браном, а? Клянусь усіма роками, які я провів серед блядських дерев.

— Як наказав тобі хто, Свіні?

— Він. Ґрімнір. Чувак, якого ти називаєш Середою.