Сергій Бараєв - 100 Мініатюр , Сергій Бараєв

Після повернення з пекла душа була готова стрибнути в чистилище земного життя.

— От чесно кажучи, двадцять перше століття було буремним, революції, хвороби, війни. Куди далі? У двадцять друге чи ще пізніше?
— На початок двадцятого, якраз в тисячу дев'ятисотий, — відповів янгол-охоронець, що опікувався входженням душі в наступне життя.
— Якого біса у двадцяте? Там були дві світові війни. Там було доволі кепсько. Я хочу далі побачити розвиток цивілізації, а не її занепад.
— Радій, що так. Ти міг з легкістю потрапити в середньовіччя.
— З біса? Чому?
— А ти гадаєш, що попередні твої втілення були у вашому земному минулому? 
— Ну так, звісно ж. Принаймні саме такі уявлення були при моєму попередньому житті.
Хитаючи головою, янгол відповів: 
— Ти котишся по похилій, малий. З життя в життя. Періоди прихильного життя не обов'язково в майбутньому. Вони розкидані по всьому часовому проміжку. Тому все одно куди б ти потрапив — в який час, від долі не втечеш. Маєш спокутувати свій тягар, при тому щоб нового не набрати.
— Кепсько, я ж загнусь, та так, що й ти не витягнеш.
— Так і буде. Проживеш тяжке життя, вмиратимеш болісно. Але іноді будеш згадувати своє нинішнє життя, яке для тебе вже є минулим, але для твого наступного втілення, воно б здавалося майбутнім.
— Це все так достобіса складно. Як це все відбувається?
— Немає часу розповідати. Через декілька миттєвостей ти народишся.
— Хоча б в декількох словах...
— Дежавю знаєш?

Тьмяне світло каганця, плескання по сідниці малюка, голосний плач.
— Вітаю молода матусю, у тебе хлопчик, — сказала повитуха витираючи новонародженого чистим рушником, — Дай Боже йому щасливої долі.