Ірина Звонок - Королева Сонька, Ірина Звонок

  Ягайло зацікавлено витягнув шию.

  - У вас народився син. Яке щастя! А у мене тільки донька від другої дружини. Я зараз намагаюся домовитися з угорським дворянством, щоб вона могла успадкувати угорську корону, яка мені дісталася від першої жінки. Так ось: моя донька недавно одружилася. Якщо вона народить мені онучку, то ваш син може з нею одружитися. І тоді Угорщина належатиме їм обом. А може, також і Чехія. Подумайте самі, навіщо вам робити королем Чехії князя Вітовта або Сигізмунда Корибутовича, якщо корону може отримати ваш син?

  - Раніше у мене не було сина. А тепер він є, – задумався Ягайло.

  Король Сигизмунд вимальовував перед ним привабливу картину. Правда, все могло змінитися. Сигізмундова донька може народити сина. Їй можуть відмовити у праві успадкувати корону. Вона може померти, врешті-решт. Але чому б не спробувати? Що він втрачає? Зате, якщо гра вдасться, його син отримає ще одне королівство. А може, й два.    

  - Ну що ж, згода. Я відкличу військо з Чехії, – Ягайло простягнув Сигізмундові руку і відразу ж відсмикнув її. Запитав підозріло: – А як я можу бути впевненим, що ви мене не обдурите?

  - Я вас ніколи не обдурював, коли ми домовлялися про щось важливе. Чи не так? – посміхнувся Сигізмунд. – Пам’ятаєте, як я, заради вас, відмовився допомагати Тевтонському ордену? Саме тому ви отримали славну перемогу при Грюнвальді, якою й досі пишаєтеся.

  - І здерли з мене за це купу грошей... – буркнув Ягайло.

  Сигізмунд вдав, нібито не почув.

  - А ви виконаєте обіцяне? – запитав він теж з підозрою.

  - Я не люблю обіцяти, – відповів Ягайло. – Але коли вже даю слово, то дотримуюся його.

  Обидва королі нарешті потиснули один одному руки.