Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Саме на ньому і закінчувалися всі записи. Далі, нажаль, писати було нікому. Та й хто б хотів описувати тиранію, прихильником якої був Владлен. Про Серце також не було жодної згадки.  Неначе воно знову зникло.

Та з усього цього, Мира могла зробити безліч висновків. На протязі багатьох століть Острів Семи Морів був багатою та не аби як розвиненою імперією, до берегів якої прибували торгові судна та на землях якої селилися народи з інших Островів.  І ось тепер, маючи деякі факти і зробивши виписки, дівчина була готова зустрітися із Трояном, та обговорити з ним важливі питання щодо відновлення колишньої могутності та процвітання Острова.

Стоячи із записником біля дверей кабінету, руки Мири помітно тремтіли. Дівчина не знала, як на її ідеї відреагує радник імператора. І хоч Драган сам говорив, що вона має повне право вносити свої пропозиції, щодо укладання устрою Цитаделі та проявляти себе, як імператриця та володарка, все одно страх ніяк не хотів покидати її. Адже, не відомо, як її сприймуть інші. Чи схвалять вони її пропозиції та ідеї. Чи залишаться байдужими до них.

Зібравши всю свою мужність, Мира постукала у двері і відчинивши їх зайшла до кабінету.

Троян сидів за столом і щось задумливо читав, навіть не помітивши, що в кабінеті він більше не сам. Розглядаючи чоловіка, Мирі чомусь здалося, що зараз він дуже був схожий на Драгана.

- Я перепрошую. – Ніяково почала дівчина. – Чи зможеш ти приділити мені трохи часу? Чи краще зайти пізніше?

Мира стояла біля дверей, нервово переступаючи з однієї ноги на іншу. Здається, чоловік тільки зараз помітив її. Та не відриваючись від читання все ж махнув рукою, показуючи, що вона може сісти в крісло.

- Якісь погані новини? – Зручно вмостившись, запитала Мира.

- Не те щоб погані. Але і не втішні.

- Щось з Драганом. – Дівчина помітно занепокоїлася.

- Що? А, ні. З ним все гаразд. – Троян нарешті відірвався від паперів і подивився на Миру. – То що ти хотіла? – Запитав він.

- Я тут дещо дізналася… поговорила з людьми… і… - Вона неабияк хвилювалася, що змушувало думки плутатися. – Загалом все тут.

Дівчина протягла Трояну свій записник де встигла накидати розширено всі свої ідеї та припущення.

-  Я не знаю чи все це буде потрібне там. За скелями. Я там не була і не можу бути впевнена. Та гадаю, якщо в Цитаделі є багато прогалин, то і за горами вони також є…

Мира говорила, поки чоловік уважно вивчав її нотатки. Та з кожним його «Угу» і «Ага», що супроводжувалися здивованим виглядом обличчя, дівчина втрачала весь свій запал, тому далі вона вирішила просто мовчати.

- Ну що я можу сказати. – Дочитавши все, Троян уважно подивився на Миру.

- Невже все настільки погано і не потребує значної уваги? Якщо так, то я прошу мене вибачити…

- Миро. – Розуміючи, що дівчина зараз встане і піде, чоловік вирішив більше не тягнути і сказати все як є. – Твої ідеї варті уваги і я би сказав навіть дуже доречні. Приміщення для навчання бідних. – Почав перелічувати чоловік зі списку. – Це якраз дуже і дуже не погана ідея. Після великої чистки майже всі навчальні заклади були знищенні, а право отримувати освіту здобули лиш діти заможних людей. Будинки для дітей сиріт – це взагалі щось нове. Та я маю признати, що під час війни багато дітей залишилося без батьків і родин і їм зараз немає де жити. Тому, цю ідею я також підтримую. А про врожай.

Троян на мить затих, щось обдумуючи.

- Ось візьми, прочитай.

Чоловік простягнув одного із листів. Читаючи його Мира зрозуміла, чому Троян був таким похмурим, коли вона тільки увійшла. Виявляється, багаторічна війна вщент змарнувала землі Острова, від чого врожаї стали врази меншими і в результаті люди залишилися практично голодними.

- То моє припущення виявилося вдалим? – Невпевнено проговорила дівчина, повертаючи листа.

- На Острові панує голод і я все думав, як його подолати. У нас є вщент заповнена казна золотом. Та нажаль лиш ним одним людей не прогодуєш.

- Можна б було закупити харчі на інших Островах?

- Можна. Однак це займе дуже багато часу і в очікуванні ми можемо втратити багато життів. Не буду приховувати, я вже відправив декілька листів на Острови, що знаходяться найближче до нас. Та відповіді ще так і не прийшли. Але бачу, ти мене випередила. – Троян усміхнувся. – Збори із старостою поселення та з комірниками були призначені лиш на завтра. А знаєш що? – Після секундної мовчанки, промовив чоловік. – Я би хотів, щоб на ці збори ти також прийшла.

- Справді? – Миру така позиція чоловіка дуже здивувала.

- А чому б і ні. – Знизав плечима той. – Твої ідеї мають право на життя.

Помітивши як засіяла дівчина, Троян продовжив.

- Та не радій завчасно. Ми маємо все добре обдумати і ретельно спланувати. Просто викидати золото на вітер не хотілося б. Потрібно зважити всі «за» і «проти». Обговорити деталі. Давай так, я ще раз добре вивчу твої записи і дещо їх удосконалю, а поті ми зберемося із радниками і обговоримо все за столом переговорів.

- Столом переговорів? – Мира навіть не підозрювала, що такий існує. Наскільки вона пам’ятала, батько вирішував все сам, або ж у великій залі за випивкою.