Аріна Вільде - Мій супер сусід, Аріна Вільде

Глава 30.1

****

Кіра

Ми вечеряємо під звуки моря та спів чайок. Сонце повільно ховається за горизонтом, а холодний вітерець приємно лоскоче шкіру. Влад не п'є, він за кермом, а я через нерви не можу відірватися від келиха з вином.

Він увесь час невідривно стежить за моїми рухами, торкається то руки, то волосся, погладжує ногу і шепоче на вушко всякі непристойності. Від хвилювання й того, що має статися після вечері, у мене все валиться з рук. Я кидаю вилку, перевертаю склянку з соком, а на завершення мене кусає комар і я так самозабутньо шкрябаю ногу, що не помічаю, як чіпляю ліктем тарілку з шоколадним тортом, яка летить прямо на джинси Влада.

- Вибач. - Червонію і хапаюся за серветки.

- Нічого страшного, але якщо ти й далі так відчайдушно намагатимешся відтерти крем від моїх штанів, то до машини ми не дійдемо. Доведеться перекрити вхід у вбиральню, - усміхається він, відсуває від своєї ширинки мою руку і цілує її.

Матінко моя, я й не знала, що існують такі чоловіки, як він! Намагаюся знайти спільне між Владом, який кричав мені всякі гидоти через стіну місяць тому, і Владом, який з такою уважністю ставиться до мене зараз, і не виходить. Немов дві різні людини. Може, він має брата-близнюка? Як у фільмах.

Влад розплачується за нашу вечерю, бере мене за руку, і ми неквапливо повертаємось до парку розваг.

- Розкажи про себе. - Я таки не можу подолати свою цікавість і хочу дізнатися про цього чоловіка все. Сьогодні ми багато сміялися, цілувалися, жартували, але жодного разу не говорили про себе.

- У мене абсолютно нудне життя, тож нема чого розповідати.

- Ну-у-у, такого не може бути.Розкажи про дитинство, що любиш, де бував, про батьків. - Відчуваю, як Влад напружився після моїх слів, і вирішую до кінця вечора прикусити свого язика, щоби більше нічого не зіпсувати.

Зрештою, ще зарано лізти в душу один одному, а ще - приручати такого чоловіка, як Влад, треба повільно. Потроху, але так, щоб у якийсь момент він забув про те, що раніше якось жив без мене. Повільно і без зайвого натиску. Так завжди говорила Лінка, і цього разу я збираюся скористатися її порадою.

- Мої батьки померли, коли мені було три, я виріс у дитячому будинку, так що сама розумієш, спогади у мене зовсім не райдужні, - після недовгої паузи таки відповідає він, а я не знаю, що можна сказати на це.

Жалість йому точно не потрібна, розвивати тему далі теж не найкраще рішення, тому я просто киваю головою і мовчки йду далі, уявляючи маленького сумного Влада, який залишився без батьків і щодня дивиться у вікно, сподіваючись, що вони прийдуть за ним.

- А ти? Розкажеш про себе? І про те, чому після візиту матері була така засмучена? - Перериває мої думки Влад, і я радію, що він не закрився від мене.

- Ну, мама знайшла мені сусідку. - Закочую очі, намагаючись не думати всерйоз про те, що мені таки доведеться з кимось жити. Я згодна тільки з Владом. - Вона навіть не спитала моєї згоди.

- А батько? Чи у вас головна мама в сім'ї?

- Із цим все складно. У мене... У мене, можна сказати, два батька. Мої батьки розлучилися, і мене виростив вітчим. Але цю квартиру купив батько, і я не розумію, чому мама розпоряджається нею як хоче.- Мені треба було комусь виговоритися, а Влад виявився добрим слухачем.

- Ясно. І наскільки близькі ви з батьком після їх розлучення?

- Ем-м, майже не спілкуємося. Іноді він дзвонить, запитує, як справи, дуже рідко приїжджає, щоб побачитися, але я не хвилююся з цього приводу. - Наша розмова закінчується біля Чортового колеса, ми сідаємо в кабінку, і від нічного міста, яке з висоти п'ятдесяти метрів видно, як на долоні, у мене захоплює подих. - Гарно, - шепочу захоплено, коли кабінка зупиняється на самому верху.

- Ти красивіша, - шепоче Влад, цілуючи мене в шию і пробираючись пальцями під майку. - Весь вечір думаю про те, як роздягатиму тебе і милуватися твоїм оголеним тілом.

Від його шепотіння шкіра вкрилася мурашками, а серце в грудях забилося частіше. Його рука ніжно погладжує мій животик, опускається нижче, задирає край спідниці і проникає під трусики.

- Владе, - видихаю я, намагаючись зупинити його.

- Тихіше. - Цілує мене в губи і дражнить пальцями між ніг.

Я відчуваю, як збудження покриває мене з головою. Це божевілля - пестити один одного високо над землею, коли всього за кілька метрів від нас у сусідніх кабінках сидять люди. Але темрява приховує нас від цікавих очей, і я тягнуся до його пояса, але не встигаю розстібнути. Колесо знову починає рух, і ми повільно спускаємося вниз.

Влад відривається від мене, смикає вниз мою спідницю, ніжно заправляє за вухо пасмо волосся, що вибилося з зачіски, і глибоко дихає, намагаючись заспокоїтися.

- Треба ще якось повторити, тільки доплатити, щоб нас довше потримали нагорі, - сміється він, вибираючись із кабінки і подаючи мені руку.

- Дякую тобі, - все-таки наважуюсь сказати це.

- За що? - Ловлю здивований погляд чоловіка і не можу припинити розглядати його обличчя. Боже, який же він таки гарний.

- За все. За вечір, за добрий настрій, за вечерю, за те, що подарував мені цей день.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍