Марго Вольська - Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська

– Сьогодні не так вже й холодно. Чи, можливо, леді мерзнуть значно більше?..

– Не знаю, чи справа в тому, що я леді, чи в тому, що гаряча демонічна кров гріє краще, аніж тепла людська, – знизала плечима я, – проте мені в рукавичках комфортно. Іноді я не знімаю їх навіть у приміщенні.

Здебільшого для того, щоб не перетворити когось на брилу льоду в приступі гніву, але це останнє, що треба чути Джейсонові. Хай він і бачив певні прояви моєї сніжної магії, але, на щастя, не абсолютно все. Не варто відкривати йому зайві деталі та дозволяти надто наближатися до моїх секретів.

Зрештою, я й на це побачення погоджуватись не хотіла. Але зараз кулон з інформацією нагрівався від тепла мого тіла, і було б дивно заперечувати, що я задоволена отриманим результатом. Хотіла дізнатись більше – тепер маю змогу! Ще б зараз швидко прогулятися з молодим демоном, повернутись додому, доки Есмонд не прийшов з пар і не помітив мою відсутність, і уважно вивчити запис книги! Можливо, інформація про Люціо де Р’єна проллє світло на багато деталей. Принаймні, я дізнаюсь, чи багато в нього послідовників… І чи є серед них Есмонд. Не просто так же він покинув Безодню та прийняв рішення жити тут, серед звичайних людей, ще й викладати в академії.

Готова поставити що завгодно, що викладацька робота не приносить йому великого задоволення. Тоді навіщо Есмондові академія Торенвес?

– Мелісо! Ти мене слухаєш?

Я здригнулась та повернулась до Джейсона. Він з деяким осудом зиркнув на мене, і я швиденько хитнула головою.

– Пробач, пробач!.. Щось задумалась зовсім, – пробурмотіла я. – Звісно, слухаю. Про що ти розповідав?

– Про свої студентські роки, – всміхнувся демон. – Якраз намагався добитись від тебе відповіді про твоїх університетських друзів. Ти ж навчалась в академії Торенвес, так? Чому тоді не контактуєш з аспірантами?..

– Тому що більшість аспірантів – зі старших за мій курсів, – зазначила я. – Хіба ти не помітив? Перший курс аспірантів починає навчання восени. Ми вступили тільки на другий семестр і, власне, мали б півроку чекати. Але твоя кваліфікація дозволяє одразу приступити до навчання, а я…

– Ти ще сильніша за мене, – відзначив Джейсон.

Ага. І не вмію реалізовувати найпростіші закляття.

– Ну, що ти. Просто я багато розбиралась в теорії, – відмахнулась я. – Тож лорд Флейм не став наполягати на тому, аби я чекала ще півроку.

Взагалі-то Есмондові було плювати на ту аспірантуру і її умови. Але це офіційне прикриття для нашого навчання. Без Джейсона він міг би ще півроку взагалі не гнати мене на заняття, але наявність молодого демона вносила свої корективи і встановлювала нові обмеження.

– Та все одно, дивно, що ти майже не згадуєш про своїх друзів, – Джейсон з неймовірною впертістю повертався до цієї теми. – Невже не хочеться хоча б іноді зустрітись з ними?..

– Мені нема з ким зустрічатися. В університеті я не користувалась популярністю, не мала друзів і була близькою лише з сестрою, а з нею ми і так бачимось регулярно, – це була болюча тема, тож я дозволила собі напружитись і емоційно відсторонитись від допитливого демона. – Якщо хочеш знати, то мої однокурсники вважали, що витирати ноги об мене – це хороша ідея. Ймовірно, не дивлячись на мої теперішні досягнення, вони готові повторити цей досвід. Можливо, їм не вдасться, але перевіряти я не маю наміру. У демонів прийнято інакше? Вони люблять зустрічатись з тими, хто роками завдавав їм болю, та намагатись підтримати дружнє спілкування?

Джейсон, здається, знітився. Моя відповідь вийшла аж надто експресивною, та, якби довелось повторити це знов, я б не вагалась.

– Пробач, – пробурмотів він, відводячи погляд. – Я й не думав, що для тебе це настільки серйозно і… Я не хотів тебе зачепити! Це вийшло випадково.

– Я розумію, – з максимальною байдужістю, на яку лише була здатна, озвалась я. – Проте дуже попрошу тебе у майбутньому не торкатись цієї теми.

Джейсон винувато зиркнув на мене.

– Як я можу загладити свою провину?

Власне, в цю мить я збиралась сказати, що втратила будь-яке бажання продовжувати прогулянку. Ми й так досить далеко зайшли, зупинились зараз у майже безлюдній частині парку.

Але у демона були свої методи заспокоєння дівчат. Він міцно стиснув мою руку та навіть потягнув рукавичку, мов намагаючись дістатись оголеної шкіри. Від цього нахабства я завмерла, мов той кролик перед хижаком, і прошепотіла:

– Що ти робиш, Джейсоне?

– Я лише хочу…

Сказати, що він там хоче, Джейсон не встиг. Власне, і моя магія, що стрімко вибиралась з полону рукавички, теж не змогла перетворити його на брилу льоду. Тому що дуже несподівано для нас обох повіяло літньою спекою, а тоді прогримотів голос:

– Отже, ось так мої аспіранти проводять вільний від навчання час? Чи навіть не дуже вільний? Здається, ви забули про всі свої додаткові заняття, Джейсоне?

До нас, оточений магією та неймовірно злий, крокував Есмонд.

Моє погане передчуття, що до того просто теплилось десь у грудях, зараз просто розквітло, додаючи приреченості у ситуацію. Я дивилась на Есмонда та уже з одного його погляду зрозуміла, що добром наш діалог точно не скінчиться.