Абдул Рашид Махмуді - Після кави, Абдул Рашид Махмуді

народженням, указували на його швидку смерть. Один Аллах знає, як Ніса спромоглася витягти його з маминого живота. Це, мабуть, було диво із див, бо ж він якось був свідком її акушерства. Він згадав, як стояв біля дверей пологової кімнати, дивлячись, як Ніса намагається витягти плід з лона матері. Це були важкі пологи! Дитина ковзалась і вислизала з рук, коли вона намагалася його схопити. Він бачив, як вона підходила до печі, стомлена, і розтирала чорним попелом свої долоні, щоб зробити їх грубішими. Тоді він і гадки не мав, що відбувається, але тепер вважав, що радіти життю — це обов’язок. Так чому ж він зосередився на Відні, з усіх міст, які він знав? Можливо, у пісні Асмаган про Відень була підказка. Любов зникає, як сказала Маріка, і все йде до забуття, але сенс життя не полягає в тому, щоб відійти від світу, як це роблять ченці та святі. Роки його життя були змарновані на одруження, тож тепер йому довелося витратити те, що залишилося, насолоджуючись усім, що могло запропонувати життя, перш ніж він досягне кінця. Він, мабуть, приїхав до Відня, щоб викорінити відчуття позбавлення, що закріпилося в ньому. Напевно, він приїхав сюди в пошуках кохання й щастя. Надивитися на віденських дівчат з худими таліями — це було б його лікуванням, а спрагу він утамував би їхніми тілами. Санія була струнка, коли він зробив їй пропозицію. Їхня літня сусідка, забачивши її, завжди вигукувала: «Подивіться, яка вона струнка! Як принцеса!» Але після трьох років заміжжя вона почала набирати вагу і з роками втратила колишні форми. Їхня криза почалася одразу, оскільки тіла спілкуються своєю власною мовою... а між їхніми тілами не було спілкування. Він повернувся, щоб боротися з привидом померлого, й отримати перемогу. Він хотів їй зрадити й помститися, адже це не вдалося за її життя.

Мідхат замовив другу чашку кави та скибочку тістечка з горою збитих вершків. Він побачив, що літні жителі Відня ласували цим, то навіщо йому відмовляти собі в цій чудовій насолоді? Санія уникала австрійської їжі, окрім десертів. Її улюбленим десертом був торт «Захер». Одного разу вони сиділи в кафе на першому поверсі старого готелю, відомого тим, що там випікали цей традиційний торт. Офіціантка підійшла до їхнього столика, він замовив дві скибочки торта «Захер» і усміхнувся, попросивши її принести вершки й посипати капучино какао-порошком. Санія скоса поглядала на нього.

— Що сталося, люба моя? — запитав він її.

— Я дивлюся куди в тебе блукають очі, — відповіла вона. Він зрозумів про що йдеться. Санія обурилася, бо він загравав з офіціанткою та ще й німецькою мовою. Це додало оливи у вогонь. Санія ненавиділа й не хотіла вивчати німецьку мову. А він збрехав і урочисто поклявся, що німецька була важлива для його роботи.

Він слухняно опустив голову, коли сказав:

— Клянуся, що я чесний і вірний.

— Так, чесний і вірний, адже я слідкую за тобою. Я знаю, що ти не боїшся Аллаха.

— Нехай Аллах тебе простить. Він знає, що я нічого поганого не зробив.

— Я бачу, як ти дивишся на них, коли ми йдемо вулицею. Або ти думаєш, що я дурна?

— Не дай Боже, я не вважаю тебе дурною, ти знаєш, що ти найкрасивіша жінка в моїх очах.

Вона опустила очі, відкушуючи смачний пиріг, і піддалася солодким лестощам. Але швидко вийшла з приголомшення й розплющила очі.

— Припини підсолоджувати, Мідхате. Я не вірю жодному твоєму слову.

Санія була проникливою жінкою. Правда, він постійно зраджував їй очима. Це було те, що називають розпустою очей. А тепер, коли вона пішла, і настав час звільнитися від її постійного слідкування, він справді втік? Його тіло було здорове, але який сенс у доброму здоров’ї, якщо вас гнітять зсередини, якщо ви не можете знайти ліки для себе, крім статевого акту? Хіба це не була суть відчаю? У шлюбі він устиг створити кілька літературних творів, але інші його проєкти так і не були реалізовані.

Чи залишилося в ньому достатньо життя, щоб компенсувати ці втрати до того, як привілеї молодості покинуть його? Чи зможе він надолужити втрачений час і написати чудовий роман, який підніме його на вершину літературного Олімпу? Чи зможе він полюбити ту, хто змусить його забути про тривалі утримання? Було безліч запитань, які відштовхнули його від пирога та купи вершків. Він з огидою припинив їсти.

* * *

Був сонячний день і на соборній площі було багатолюдно й гомінливо, тривав карнавал. Мідхат сидів у кафе й дивився, як фокусники, танцюристи, клоуни, чоловіки й жінки крутять обручі. Чоловік рухав манекен, схожий на Луї Армстронга, а Луї співав: «Хіба це не прекрасний день?» Це був справді чудовий день. Йому був знайомий лютий холод Відня й те, як крижані ночі проникали до кісток і душі. Якщо пора щедро дарувала такий осяйний день, то це був безцінний подарунок. Були також чоловічі статуї — Наполеон із долонею, притиснутою до грудей, Чарлі Чаплін з капелюхом і палицею, і музикант, рука якого тримала смичок над скрипкою тощо. Постаті чоловіків стояли на платформах у різних костюмах із намальованими обличчями, абсолютно нерухомі й некліпаючі очима. Вони не рухалися, поки хтось із глядачів не дасть їм грошей, або якщо до них підійде дитина, і тоді життя раптом поверталося до статуї й вона починала рухатися повільно й методично. Постать так чи інакше висловлювала свою вдячність, можливо, нахиляючись до людини, яка дала їй гроші, і піднімаючи капелюха або дозволяючи сфотографуватися з дитиною, яка підійшла до неї.

Карнавал для Мідхата завершився, коли він пішов шукати ресторан, щоб пообідати. По дорозі зупинився, аби приєднатися до зібрання навколо співців.

Пробираючись крізь натовп, він зіткнувся зі співачкою, молодою жінкою, яка співала мовою, для нього невідомою й невпізнаваною. Отже, це була не німецька і не мова, похідна від латинської. Може це російська? Неможливо. Він не знав російської, але міг би впізнати, якби почув. Було дивно, як голос дівчини, який лунав під акордеон, змушував слухачів шкодувати про те, що вони не можуть зрозуміти текст. Її спів, здавалося, доносився здалеку й був таким сентиментальним, скорботним і пронизливим, що людям хотілося знати, про що та пісня. Але, незважаючи на своє нерозуміння, вони відгукувались і відлітали з нею в ті далекі краї, звідки вона була родом. Дівчина стояла навпроти підставки з нотами, проте не дивилася на неї. Натомість її очі були