Олександра Спаська - Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська

- Хто ти такий насправді? – кинув Тодей свій пильний погляд на чоловіка зі шрамом на все лице, який зараз був їхнім рятівником, а нещодавно був ніким іншим, як Кірком – ватажком повстанців домену Овірії.

Така зміна поведінки новоспеченого друзяки по зброї, повинна була мати особливі причини, і вони були.

- В минулому житті я був головою почесної варти Даару Прайма, повелителя Овірії, - підняв очі, відповідаючи не Тодею, а Таірі, яка пильно слідкувала за кожним його рухом та вслуховуючись у неочікувану правду, боялася зайвий раз рухатися. - Але після нападу масморів на алькасар та після того, як міністри перейняли на себе владу, звинувативши мене у зраді, мені прийшлося тікати та багато років ховатися в горах Овірії. Я зібрав однодумців та всі ці роки, як міг, старався протистояти міністрам, і думав, що так і помру, але доля вирішила нагородити мене за всі мої муки, - коротко переповідав історію свого життя. - Коли Ви зірвалися зі скелі, серце померло і ожило заново, даючи надію на майбутнє нашого народу. Переконавшись, що Ви вижили, ми зібрали раду та вирішили першочергово відшукати Вас, аби вже з Вашою допомогою повернути домену бувалу славу. І саме з цією метою ми опинилися тут.

- Я не пам’ятаю тебе, - насторожено відповіла дівчина, стараючись не приймати його розповідь за чисту монету.

- Ви були дитиною, і на той час у мене не було шраму. Його я отримав в той день, коли діти підземелля напали на алькасар.

- Ти пам’ятаєш, що тоді сталося?

- Так. В ту ніч, почесну варту обпоїли, відкривши ворота та впустивши масморів в середину, і тоді вони були керовані людиною, як і сьогодні.

- Ти знаєш, хто то був? – дівочі очі розширилися від кривавої правди, а питання посипалися один за одним. - Ти бачив, хто вбив мого батька?

- Ні, не бачив, - відповів Кірк опустивши голову, в цьому жесті проявляючи свою провину. - Я був сильно поранений і мало не помер. Прокинувшись пізніше, я дізнався про смерть Прайма та всієї його сім’ї. Але згодом, коли я зміг стати на ноги та почати своє власне розслідування, біля трону я віднайшов перо.

- Перо? Якого кольору воно було? – на цей раз Ліам увірвався в розмову, нестерпно бажаючи розкрити секрети чотирнадцятирічної давності.

- Воно було повністю сіре, мій пане, - відповів чоловік.

- Ти впевнений?! – зірвався темноволосий, шокований почутим. - Ти нічого не плутаєш?

- Ні, мій пане. Ви можете самі в цьому переконатися, - промовив Кірк далі та діставши з внутрішньої кишені невеличкий змоток, передав його Ліаму.

- Ша Зодак, - мовили вуста пошепки, тільки-но пір’їну побачили його очі, і звук серцебиття відлунням пройшовся не тільки у його голові.

- Ша Зодак? – не вірячи сказаному, продублювала Марах, забравши пір’їну собі, ніби на власні очі хотіла переконатися в сказаному, відчувши доказ на дотик.

Серце, що сьогодні вискакувало не один раз, знову зірвалося у шаленому ритмі, кров’ю обливаючись душевними тортурами. Колись, вона думала, що правда про смерть батька зробить її вільною та полегшить її страждання, а виявилося, що стало ще гірше, і цей гіркий присмак отруював.

- Чому ти не шукав справедливості? – запитала вона згодом, коли перша сльоза потекла по її обличчю.

- Мене самого майже не стратили, - відповів ватажок повстанців, згадуючи далеке минуле. – До недавніх пір, я був впевнений, що рід Даару повністю був винищений у той день. Все про що я думав – це народ, який з кожним днем ставав все бідніше.

- У цьому немає ніякого сенсу, - зауважив Прайм Барелії, заплутавшись у власних роздумах, що не могли скластися у одну картину. - Ша Зодак Прайм нічого не отримав від смерті Даару Прайма. Якщо говорити про мотиви, то від смерті Прайма Овірії виграв тільки Ба-Хан Арек та не чисті на руки міністри.

- Це не зовсім так, - видихнув Кірк, явно про щось знаючи.

- Ти щось знаєш?

- Перед смертю Даару Мінах Прайм розказав мені про ключ від небесної обсерваторії…

- Ключ?! – перебив його Ліам, не в змозі втриматися від емоцій, що вибухнули непідконтрольною лавиною, від почутого. - Ти знаєш де знаходиться ключ? Кажи, швидко! – не втримався та ухопив Кірка за одяг, притягуючи до себе.

- Про який ключ йде мова? – не витримала Марах та підірвалася слідом, не розуміючи такої реакції Прайма.

- Ключ від небесної обсерваторії самого імператора, - дивлячись у очі ватажку повстанців, відповів їй Ліам. - Довгі роки імперія залишається без участі імператора, і це породжує десятки запитань. Ще ніколи так довго піднебесна не була без правителя. Я багато років шукаю цей ключ, аби відкрити таємницю відсутності імператора та повернути його народам, але все було безрезультатно, до сьогодні, бо ключ, ніби у воду канув.

- Скажи, ти знаєш де ключ? – звернулася Таіра до Кірка, на відміну від Ліама тримаючи себе гідно.

- Не знаю, - спокійно відповів той. - Ваш батько тільки натякнув, що якщо з ним щось станеться, тільки справжній кровний правитель Овірії зрозуміє де приховано правду.

- Якщо ключ такий важливий, то нам треба відправлятися в Басар, - мовила дівчина та відтягнувши Ліама від чоловіка зі шрамом, схопилася за скроні, пропускаючи через себе зайві переживання.

- Нам в любому випадку треба туди, - зауважив темноволосий, звернувши увагу на скіпетр, який валявся поруч та підняв його. - Ша Нарін бачила твої крила, а значить Ша Зодак прийде по тебе. Прийшов час вийти з тіні та взяти своє за правом, - озвучив те, чого вона так боялася.

- Це буде важко, - промовив Кірк. - Міністри просто так не захочуть міняти уклад свого правління.

- Тоді ми посадимо її на трон, використовуючи військову міць Барелії.

- Цього не можна робити, - не змовчала Марах, подумки згинаючись від тієї відповідальності, що впала на її плечі.

- У нас немає вибору, - почулося ствердне від Тодея, який не боявся дивитися правді в обличчя. - Овірія повинна віднайти свого законного правителя. Головне, аби народ побачив твої крила та прийняв тебе. Після цього, у міністрів не буде вибору, аніж поступитися троном.