Марсель Пруст - Віднайдений час, Марсель Пруст

class="p1">Ба більше: якась річ, бачена нами в певний період життя, якась прочитана книжка залишається назавжди пов’язаною не лише з тим, що нас оточувало; вона залишається пов’язаною так само непохибно з тим усім, чим ми були тоді, отож її можна знов відчути, знов обміркувати тільки чуттями, тільки думкою, тільки особистістю, якою ми були тоді; якщо я повертаюся, хай тільки подумки, у бібліотеці, до «Фран-суа Найдуха», одразу в мені будиться дитятко, посідаючи моє місце, бо єдино це дитятко має право прочитати цей титул: «Франсуа Найдух», і воно прочитає його так, як прочитало колись, із тим самим враженням аури того дня в саду, з тими самими мріями, плодом його фантазій про різні краї та про життя, із тією самою тривогою про завтра. Скоро тільки я побачу предмет іншої доби, у мені прокидається юнак. І моя сьогоднішня особа— це вже тільки занедбана каменярня; здавалося б, усе, що в ній є, однаке і сіре, але з кожного спогаду теперішнє моє «я» добуває тут, ніби грецький різьбар, незліченні статуї. Кажу, кожен предмет, який ми бачимо знову — бо в цьому разі книжки поводяться як предмети: брошурування, гатунок паперу можуть зберегти в собі не менш живий спогад про те, як я уявляв тоді Венецію та про моє прагнення податися туди, ніж сам книжковий текст. Ба навіть живіший, бо текст іноді заважає, ніби чиясь світлина, перед якою спортретований нам згадується гірше, ніж тоді, коли ми про нього просто думаємо. Звичайно, якщо вже увечері, на-томленому, мені трапиться взяти до рук котрусь із книжок свого дитинства, — а це стосується багатьох із них, і, на жаль, деяких Берґоттових творінь, — то з метою не іншою, ніж тоді, коли б я сів до потяга в надії спочити душею, споглядаючи нові краєвиди і вдихаючи давню атмосферу. Але трапляється і так, що, навпаки, затяжне читання гамує цей омріяний плин спогадів. У Берґотта є одна книжка (у принцовій бібліотеці вона має підлабузницьку і вульгарну присвяту) — я колись її читав, узимку, бувши не в змозі побачитися з Жільбертою, і, на жаль, не напав у ній на жодну зі своїх улюблених фраз. Деякі слова начебто свідчили, що я знайшов те, чого шукав, але щось тут було не так. Колись я чудувався їхній красі — де вона? Але з самого тому не опав сніг, який устеляв Єлисейські Поля того дня, коли я його читав, і той сніг іще й досі стоїть мені в очу.

Ось чому, якби мені заманулося стати бібліофілом, як принц Ґермантський, я був би ним по-своєму. Краса книги, незалежна від вартости, властивої книжкам, краса, невід’ємна в очах книголюбів, од відомостей про те, в яких бібліотеках побувала книжка, від кого і з нагоди якої події її одержано в подарунок, — скажімо, якийсь монарх вручив її якомусь світилу, — а також як складалася її доля після чергових аукціонів тощо, — ця краса книги, якоюсь мірою історична, не була б для мене утрачена. Та ще охочіше я черпав би її красу з історії свого життя, тобто роблячи інакше, ніж простий аматор; я часто пов’язував би її не з самим примірником книжки, а з її квінтесенцією, як це було з «Франсуа Найдухом», — уперше я замислився над цим романом у своєму комбрейському покоїку, в найсумнішу і, може, найніжнішу ніч свого життя, коли я, на жаль (таємничі Ґерманти на ту пору видавалися мені геть неприступними), вибив у батьків першу поступку, час, яким можна датувати занепад мого здоров’я та волі, мою що не день, то рішучішу відмову від будь-якої важкої роботи, — а сьогодні віднайшов його саме в бібліотеці Ґермантів, і це став найпрекрасніший день мого життя, він як стій прояснив не тільки давні, сліпі блукання моєї думки, а й саму мету мого життя, а то й штуки. А втім, мене цікавили б і самі примірники книжок, але я дивився б на них як на щось живе. Найбільше я пишався б першим виданням, але за перше видання вважав би те, яке читав уперше. Я розшукав би першодруки, тобто ті книжки, яким завдячував «первородне», або перше, враження. Бо наступні враження уже не первородні. Я колекціонував би старосвітські обкладинки — обкладинки з часів, коли я читав перші романи, обкладинки, які не раз чули, як тато казав мені: «Не горбся». Мов сукня, в якій ми бачимо жінку вперше, вони допомогли б мені віднайти своє колишнє кохання, красу, на яку я нашарував стільки дедалі менше любих мені образів, щоб віднайти образ перший, — я, вже не той я, хто її бачив, я, хто мав поступитися місцем тому я, ким я був тоді, якщо воно явить річ, знану йому колись і геть невідому для теперішнього мого я.

Укомплектована в такий спосіб бібліотека мала б навіть ще більшу цінність; адже книжки, прочитані колись то в Комбре, то у Венеції, збагачені тепер завдяки моїм спогадам розлогими кольоровими ілюстраціями із зображеннями то церкви святого Іларія, то гондоли, припнутої біля підніжжя Сан-Джор-джо Маджоре на інкрустованому іскристими шафірами Канале Ґранде, нічим би не поступалися перед ілюмінованими, кунштовними книжками Біблій, середньовічних часословів, які книголюби відкривають не для читання, а щоб ще раз помилуватися на фарби, що вніс туди якийсь суперник Фу-ке, завдяки яким вони й цінуються. Але заглянути в ці колись читані книги, заглянути тільки для того, аби побачити малюнки, які їх тоді не оздоблювали, ще здавалося б мені надто небезпечним, і навіть у цьому сенсі, єдиному приступному для мого розуміння, бібліофільство мене б не спокусило. Я надто добре знаю: тамті ілюстрації, що їх свідомість уже покинула, вона легко стирає. Давні вона заступає новими, вже позбавленими колишньої сили воскресіння. І якби я досі ще мав «Франсуа Найдуха», якого мама одного вечора добула з книжкового пакунка, — бабуся запаслася ним, аби подарувати мені на іменини, — я б ніколи його не розгортав, я б дуже боявся, аби мимоволі не влити туди моїх сьогоднішніх вражень і вони не витіснили звідти вражень колишніх, боявся, аби він не став у моїх очах предметом таким сучасним, що коли б мені закортіло ще раз воскресити дитятко, яке слебізувало цю назву у комбрейському покоїку, дитятко те, уже не відаючи, як її вимовляти, не відповіло б на клич і назавше залишилося похованим у забутті.

Думка про народне мистецтво як мистецтво патріотичне, навіть не бувши небезпечною, видавалася мені смішною.