Сергій Анастасійович Гальченко - Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко

Підносячи, таким чином, театр з явним націоналістичним офарбленням, протягуючи його, підтримуючи, з одного боку, а з другого – дискредитуючи лінію пролетарської, інтернаціональної течії на театрі, – організація таким чином, через театр, впливала на виховання масс в націоналістичному дусі.

Фронт кіно. І тут все, що так чи інакше служило для провадження в маси націоналістичних тенденцій, оспівувало самобутність і самостійність української нації («Тарас Трясило», «Звенигора») – це вважалося за справжнє кіно-мистецтво. Решта, де панували ідеї інтернаціоналізму ніщо. Хай краще «трюкові» закордонні картини, хай слізно-сантиментальні драми, беззмістовні комедії, аби не пролетарські, аби не просякнуті інтернаціоналізмом радянські кіно-картини…

Одним із тих, хто це робив – одних вихваляв, других компромітував, дискредитував – був я.

9. I. 34 р.                                                       Остап Вишня

Свідчення Остапа Вишні (П. М. Губенка)

9 січня 1934 р.

До контр-революційної організації я вступив після 1926 року (спочатку було «1927 року», цифра «7» переправлена на «6». – С. Г.), тобто після того, коли Комуністична партія розгромила Шумськизм і Хвильовизм. Виступи Хвильового з літературними памфлетами, де ясно і недвозначно проводилась ідея відриву української культури від російського впливу («Геть від Москви») з орієнтацію на «психологічну» Європу, – по суті були (виступи) гаслом взагалі відокремлення України від Російської Радянської Соціялістичної Республіки. Орієнтація на «психологічну» Європу – це гасло вказувало, що Україна і в культурному своєму житті і в політичному державному оформленні повинна брати собі за зразок європейські держави, тобто Україна має бути не Радянською, не соціялістичною, а буржуазною державою. Гасла ці, як ми бачимо, реставраційні і контрреволюційні.

В політиці виступ Шумського з його негайною українізацією (примусовою) українського пролетаріату теж саме пропагував організацію буржуазної республіки з «власним» національним пролетаріатом і т. д.

Одже, значить, було викинено цілком ясне гасло про організацію Самостійної України. Повстала думка про антирадянську контр-революційну організацію, яка б могла здійснити цю мету, перетворити її в життя.

А поскільки цієї мети прагнули всі, хто вважав себе за українця, то тут вирішено було покинути, залишити всякі групові чи партійні суперечки й діяти єдиним національним фронтом.

Про оформлення такої організації зо мною говорив Хвильовий. Він казав, що взагалі після розгрому Шумськизму, після розгрому гасел і закликів, що він їх пропагував у своїх літературних виступах – всякі спроби легальної боротьби треба залишити, бо це ніяких реальних наслідків не дасть, а треба переходити на запільну роботу. Він говорив, що вже єсть погодження між б. боротьбистами (Шумський, Полоз, Приходько), укапистами (Річицький, Авдієнко), з групами галичан (Косак і т. п.) про утворення так званого «національного блоку» для антирадянської роботи. Говорив, що до цієї організації вже увійшли з письменників Досвітній, Яловий і пропонував увійти до неї й мені.

Я погодився.

Робота організації полягала в підготовці повстань серед куркульського селянства, поскільки було видно, що заможня частина українського села до колективізації не пристане, вона до нових форм сільського господарства ставиться вороже, одже цю ворожість легко можна використати, скерувавши її для одвертих повстанських дій проти Радянської Влади.

Із способів, що ними користувалася ця контр-революційна організація, треба було взяти до уваги ще й пресу, театр, художню літературу. Нам, як робітникам літературного фронту, письменникам, слід в своїх творах, статтях і т. д. туманно дискредитувати роботу Радянської Влади.

Одже, таким чином з 1927 року я був уже в контр-революційній організації.

Організація ця, вербуючи до своїх лав людей, що безпосередньо стикалися на низовій роботі з селянством, застосовуючи репресивні заходи до селянства, найбільше колгоспного й бідняцького-середняцького – надуживаючи навмисно цими репресіями дискредитувала заходи Радянської Влади на селі, викликаючи в населення незадоволення проти Радянської Влади й Комуністичної Партії. Всі оті так звані «розкуркулення» бідняцько-середняцьких господарств, кепкування й знущання з колгоспників при хлібозаготівлях і т. д. все то і єсть робота контр-революційної організації, що таким способом дискредитувала Комуністичну Партію і Радянську Владу в очах населення.

Само собою розуміється, що разом з цим пропагувалося й інформувалося про те, що закордон дуже цікавиться Україною, що там уже вирішено одірвати Україну від Росії, що треба готуватися до того, щоб гідно зустріти визвольників од московського «ярма».

Почалися арешти членів організації. Арешт Ялового знаменував собою, що організацію викрито. Хвильовий – стріляється, бо ясно вже було, що його чекає доля Ялового. Треба щось робити, рятуватись. Порадившись з Досвітнім, вирішаємо роз’їздитися по селах, щоб там, прикриваючись ніби роботою по вивченню колгоспів і колгоспного господарювання, замилити очі й перечекати небезпечний час.

Приїхавши до Харкова, я взявся до роботи. За матеріялами над політвідділами МТС, щоб тим самим приспати пильність державних органів і одвести від себе очі.

Але не пощастило. Арешт.

9. I.1933[13] року                                                        Остап Вишня

Допросил                                                                Бордон

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

11 січня 1934 р.

Харків 11.І.34

Дорогий Мум!

Була у слідчого.

Ми всі здорові.

Живемо потроху.

Цілуємо тебе всі і любимо.

Думаю про тебе кожну хвилину.

Вітають тебе всі.

Ми цілуємо, любим[о] і чекаємо.

Варя. Вячко і Мурка.

Коло нас все добре. За нас не турбуйся. Любимо тебе дуже, дуже…

Свідчення Остапа Вишні (П. М. Губенка)

13 січня 1934 р.

З 1928 року, я на пропозицію Миколи Хвильового вступив до контр-революційної організації, так званої «об’єднаний національний блок», що поєднував у собі боротьбістів, укапістів і взагалі всі антирадянські націоналістичні елементи.

Мета організації – повалення Радянської Влади й організація буржуазно-демократичної України, держави самостійної, тобто одірваної, відділеної від Російської Соціялістичної Радянської Республіки.

Коли Комуністична партія розгромила шумськизм і хвильовизм – було ясно, що легальна боротьба з політикою партії і Радянської Влади не дасть бажаних для укр. націоналістів наслідків, повстало питання про перехід на нелегальне становище й на запільну роботу.

Не можу точно сказати, коли саме заснувалася названа контр-революційна організація, – я увійшов до неї 1928 року, завербований Миколою Хвильовим.

Які причини спонукали мене піти до нелегальної, запільної контр-революційної організації?

Я вже казав, що мрії укр. націоналістичних елементів на те, що партія і робочий клас під тиском Шумського в партії, Хвильового на культурному фронті – піде на поступки, тоб-то стане на шлях українізації пролетаріату, стане на шлях одмінного національно-культурного будівництва на Україні – ці мрії провалилися. Партія на це не пішла. Треба одже шукати інших шляхів, треба було боротися з так званим «московським централізмом», а для цього треба йти в запілля для організації всіх націоналістичних сил і способів, щоб добитися свого, створити самостійну буржуазну Україну.

На літературному фронті ознаки такої боротьби були ще 1925 року (здається), коли літературна організація пролетарських письменників «Гарт», яку тоді очолював Христовий (Блакитний уже хорів у той час) – боролася з тим, щоб не працювати разом з російськими пролетарськими літературними організаціями, тоб-то вела курс на «самостійність» у літературному процесі на Україні, на його відмінність од процесу російського.

Виступи Шумського й Хвильового, як я тепер собі