Ерін Моргенштерн - Нічний цирк

— То їх, мабуть, важко зрозуміти, — припускає Бейлі.

Жінка знову сміється.

— Іноді, — погоджується вона. — Може, все ж таки спробуємо?

Бейлі киває, і віщунка знову мішає карти, перекладаючи їх угору і вниз колоди, а потім ділить її на три стосики й викладає їх перед хлопчиком під картою з лицарем.

— Обери стосик, котрий тобі подобається, — каже жінка. Бейлі знову дивиться на карти. Одна купка не така охайна, як інші, друга більша за своїх сусідів. Його погляд повертається до тієї, що праворуч.

— Ця, — вибирає хлопчик, і, хоча робить це майже навмання, йому здається, що вибір правильний. Віщунка киває та збирає всі три стосики в колоду, залишаючи той, що він обрав, нагорі. Вона перегортає карти й викладає їх угору картинкою вигадливим візерунком — деякі лежать одна на одній, інші розкладені рядком, — аж поки на столі не лежить із десяток карт. Усі вони мають чорно-білі картинки, схожі на лицаря, деякі простіші, а деякі значно вибагливіші. На багатьох намальовані люди в різній обстановці, на кількох — тварини, а на інших — чаші чи монети, також багацько мечей. Карти віддзеркалюються й вигинаються у скляній кулі, що стоїть поруч.

Віщунка якийсь час дивиться на карти, і Бейлі замислюється, чи не чекає вона, щоб він щось сказав. А ще він думає, що пані всміхається, але трішки намагається це приховати.

— Цікаво, — каже врешті віщунка. Вона торкається однієї карти, де дівчина в пишному вбранні тримає в руках терези, а потім ще однієї, котру Бейлі не може добре роздивитися, але там щось схоже на замок, який почав руйнуватися.

— Що цікавого? — перепитує Бейлі, досі збентежений тим, як усе відбувається. Він не знає дівчат із-пов’язками на очах і ніколи не бував у таких замках. Він узагалі не впевнений, чи є в Новій Англії замки.

— На тебе чекає дорога, — каже віщунка. — Бачу багато подій і велику відповідальність. — Вона забирає одну карту, крутить іншу та злегка морщить чоло, але Бейлі здається, що вона досі намагається приховати усмішку. Його очі вже звикли до світла свічок, і тепер розібрати вираз її обличчя під вуаллю стає простіше. — Ти ланка в ланцюгу подій, хоча поки що сам не розумієш, як твої дії вплинуть на результат.

— Я маю зробити щось важливе, але спочатку повинен кудись поїхати? — перепитує Бейлі. Він не чекав, що передбачення буде таким туманним. Згадку про подорож, схоже, може бути зараховано на бабцину користь, хоча навіть до Кембриджа не так уже й далеко.

Віщунка відповідає не одразу. Замість цього вона перегортає ще одну карту і вже не приховує усмішки.

— Ти шукаєш Крихітку, — каже вона.

— Що таке крихітка? — перепитує хлопчик.

Віщунка не відповідає, натомість зацікавлено розглядає його, а не карти. Бейлі відчуває як погляд вивчає всю його зовнішність і навіть більше — перебігає з обличчя на шарф і капелюх. Хлопчик совається на стільці.

— Тебе звуть Бейлі? — врешті питає пані.

Малий блідне — він уже забув про настороженість і нервування, але зараз вони знову повертаються. Перш ніж відповісти, мало не пошепки, він мусить проковтнути клубок у горлі.

— Так?.. — невпевнено каже хлопчик. Його відповідь навіть звучить дещо запитально, наче він невпевнений, що це насправді його ім’я. Віщунка всміхається йому, і, дивлячись на щиру усмішку, Бейлі розуміє, що пані не така доросла, як йому спочатку здавалося. Можливо, лише на кілька років старша за нього.

— Цікаво, — повторює вона. Йому б хотілося, щоб вона обрала якесь інше слово. — Ми маємо спільну знайому, Бейлі, — вона переводить погляд на карти. — Гадаю, ти опинився тут цього вечора, щоб знайти її. Хоча я ціную, що ти вирішив також навідатися до мого шатра.

Бейлі мовчки кліпає у відповідь, намагаючись збагнути все, що вона сказала, і дивується, звідки їй, у біса, відома справжня причина його появи в цирку, якщо він не розповідав про неї нікому та навіть собі боявся зізнатися.

— Ви знаєте руду дівчинку? — питає він, не в змозі сповна повірити, що віщунка мала на увазі саме це. Але жінка киває.

— Я знаю її та її брата все їхнє життя, — каже вона. — Це дуже особлива дівчинка з дуже гарним волоссям.

— Вона... вона досі тут? — питає Бейлі. — Я лише раз зустрічав її, коли цирк був тут минулого разу.

— Вона тут, — каже віщунка й знову трохи посуває карти на столі, торкаючись кількох із них, хоча Бейлі більше не звертає на них уваги. — Ти побачиш її знову, Бейлі. Можеш навіть не сумніватися.

Хлопчику вдається впоратися з бажанням випитати, коли саме, і він просто чекає, чи додасть ворожка ще щось із приводу карт. Вона пересуває їх туди-сюди, а потім бере карту з лицарем зі столу й кладе на верхівку хиткого замку.

— Тобі подобається цирк, Бейлі? — питає віщунка, не підводячи на нього