Володимир Селезньов - Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча

“Бурана” Г. Лозино-Лозинський спочатку підтримував концепцію кораблів багаторазового використання. Свою роль у появі “Бурана” зіграла також позиція тодішнього міністра оборони Д. Устінова, який бачив у шаттлах загрозу для СРСР і вимагав гідної відповіді на американську програму.

Саме страх перед “новою космічною зброєю” змусив радянське керівництво піти по шляху заокеанських конкурентів. Від самого початку корабель було задумано не стільки альтернативою, скільки точною копією шаттла. Креслення американського корабля розвідка СРСР здобула ще в середині 1970-х років і радянським конструкторам залишалося лише пристосувати його до умов вітчизняної промисловості.

Щоправда, інженерам довелося зіткнутися із серйозною проблемою — СРСР не мав силової установки, яка б за своїми характеристиками дорівнювала американській. Радянські двигуни виявилися більшими, важчими і мали меншу тягу. Тому конструкцію радянського корабля довелося дещо змінити, зменшивши масу.

Доля “Бурана” від самого початку була непростою, а розвал СРСР тільки погіршив наявні труднощі. До початку 1990-х на програму по “Бурану” було витрачено майже 16,5 млрд радянських рублів (близько 24 млрд доларів у тих цінах), притому що подальші її перспективи були доволі туманними. Тому в 1993 році вище керівництво Росії вирішило відмовитися від проекту. До цього часу встигли побудувати другий корабель багаторазового використання (він готувався до польоту), ще один перебував у виробництві, а четвертий і п’ятий — тільки закладали у стапелі.

У 2002 році “Буран”, що зробив перший і єдиний космічний політ, був знищений через обвалення даху одного з корпусів космодрому “Байконур”. Другий корабель залишився в музеї космодрому і тепер є власністю Казахстану. Третій зразок демонстрували (в незавершеному вигляді) на Міжнародному авіаційно-космічному салоні в 2011 році. Четвертий і п’ятий апарати добудовувати вже не стали, а розібрали й утилізували.

Мегатонний плагіат

Атомний проект СРСР — одна з найзагадковіших сторінок радянської історії. Пов’язано це, передусім, із завісою підвищеної секретності, яка завжди оточувала все, що стосується створення ядерної зброї.

Нині кожен росіянин зможе відповісти на запитання про те, хто винайшов атомну бомбу в Радянському Союзі. Зазвичай батьком радянської бомби називають ученого-ядерника І. Курчатова. Проте чи була радянська атомна бомба оригінальною розробкою радянських учених?

Першими тут знову-таки були німці. У грудні 1938 року фізики Отто Ган і Фріц Штрассман уперше у світі здійснили штучне розщеплення ядра атома урану. В квітні 1939 року на адресу військового керівництва Німеччини надійшов лист професорів Гамбурзького університету П. Гартека і В. Ґрота, у якому вказувалося на принципову можливість створення нового виду високоефективної вибухової речовини. А вже в червні 1939 року розпочалося спорудження першої в Німеччині реакторної установки на полігоні Куммерсдорф під Берліном. Був прийнятий закон про заборону вивезення урану за межі Німеччини, а в Бельгійському Конґо терміново закупили велику кількість уранової руди. Однак німецькому “урановому проекту” так і не судилося втілитися в життя.

Паралельно з німцями (лише з невеликим відставанням) розробками атомної зброї зайнялися у Великій Британії і в США. Початок їм поклав лист, направлений у вересні 1939 року А. Айнштайном разом із групою фізиків-еміґрантів президентові США Франкліну Рузвельту. Лист звертав увагу президента на те, що Німеччина веде активні дослідження, в результаті яких може незабаром отримати атомну бомбу. Програма США з розробки ядерної зброї, здійснення якої почалося 17 вересня 1943 року в секретній лабораторії у Лос-Аламосі, отримала назву “Мангеттенського проекту”.

У СРСР перші відомості про роботи, що їх проводили як союзники, так і противники, були повідомлені І. Сталіну розвідкою ще в 1943 році. Відразу було вирішено розгорнути подібні роботи. Так почався радянський атомний проект. Завдання отримали не лише вчені, а й розвідники, для яких добування ядерних секретів стало надзадачею.

Нині вже ні для кого не секрет, що “Мангеттенський проект” був буквально нашпигований радянськими агентами. Радянська розвідка кілька років поспіль буквально прочісувала Сполучені Штати вздовж і поперек, у пошуках місця та людей, які мають безпосередній стосунок до “великої бомби”.

Один із них, німецький комуніст Клаус Фукс, у 1933 році втік до Великої Британії, де отримав диплом фізика у Брістольському університеті. В 1941 році К. Фукс повідомив про свою участь в атомних дослідженнях агентові радянської розвідки Кучінскому, який поінформував радянського посла І. Майского. Той доручив військовому аташе терміново встановити контакт із К. Фуксом, якого у складі групи вчених збиралися доправити до США. К. Фукс погодився працювати на радянську розвідку. В роботі з ним були задіяні багато радянських розвідників-нелегалів: подружжя Зарубіних, Ейтінґон, Васілєвскій, Сємьонов та інші. У результаті їхньої активної діяльності вже в січні 1945 року СРСР мав опис конструкції першої атомної бомби. При цьому радянська резидентура в США повідомила, що американцям потрібно мінімум один рік, але не більше п’яти років для створення істотного арсеналу атомної зброї.

Американська атомна бомба “Малюк”, що була скинута на Хіросіму, та перша радянська бомба РДС-1

Природно, радянське керівництво не залишалося байдужим і до німецьких атомних розробок. Після війни до Німеччини направили групу радянських фізиків, серед яких були майбутні академіки Л. Арцимовіч, І. Кікоін, Ю. Харітон. Усі були закамуфльовані у форму полковників Червоної армії. Операцією керував перший заступник наркома внутрішніх справ І. Сєров, що відчиняло будь-які двері. Крім потрібних німецьких учених, “полковники” розшукали тонни металевого урану, що, за зізнанням І. Курчатова, скоротило роботу над радянською бомбою не менш ніж на рік. Крім