Тамара Крюкова - Зоряний лицар

— Навіщо ти казала неправду? Невже якась бездушна річ може бути для тебе дорожчою, ніж жива людина?! — скрикнула Марика й у лютому обуренні додала: — Я не житиму у цьому палаці. Краще втечу!

Слова вилетіли на волю, і дівчинка вмовкла, злякавшись власного блюзнірства. З малого її вчили, що порушення присяги — злочин, який жорстоко карається на небесах. А вона заприсяглася Агнесі, що не залишить її. Та як можна жити під одним дахом з низькою, брехливою жінкою, що хотіла знищити Гліба?

Марика не замислювалася над тим, куди піде і як пояснить свій учинок. Планувати Життя наперед було не в її звичках. Вона кинула на Агнесу прощальний погляд і збиралася вже йти до дверей, але щось затримало її: чи то клятва, чи то неясна думка, яка не давала їй спокою. Якби герцогиня була злодійкою, вона б неодмінно обпеклася під час випробування, але ніяк не заснула б непробудним сном. Тут щось було не так.

Світ для Марики ділився на чорне й біле. Вона не визнавала відтінків. Те, що не було білим, автоматично ставало чорним. Фанатично віддана Глібу, вона ладна була захищати його від кожного, хто на нього зазіхне, але зараз не могла однозначно вирішити, чи винна Агнеса.

Дівчинка з докором звернулася до прийманої матері:

— Навіщо спиш і не говориш? Ти ж знаєш, як усе було насправді. Чи ні? Можна з глузду з’їхати, якщо про це думати. Гаразд. Спочатку віднесу знахідку Глібові, — вирішила вона.

Головне, щоб Гліб повернув борг Зоряному лицареві. Стискаючи гаманець в кулаці, ніби той міг випаруватися, Марика поспішила до себе в кімнату.

Натягнувши чобітки й рожеве пальто, облямоване білим хутром, дівчинка вискочила з кімнати й остовпіла. Перед нею стояла мадам Стилет.

— Куди це ви зібралися? — гувернантка втупилася у Марику холодним, зміїним поглядом.

— У палац, — з достоїнством сказала дівчинка.

Вона згадала, як недавно мадам Кістяк замкнула її в кімнаті. Тоді вона твердо вирішила, що більше не дозволить себе принижувати.

— Спробуйте пояснити навіщо? — уїдливо запитала Мадам Стилет.

— Це вас не стосується, — випалила Марика.

— Ось як? Мало того, що ви їдете з дому, у той час як ваша матінка нездужає! Ви маєте нахабність сперечатися зі мною, нестерпне, черстве дівчисько! Я забороняю вам виходити! Марш до своєї кімнати! — не на жарт роздратувалася класна дама.

Але Марика не мала наміру відступати. Не вистачало ще, щоб стара діва перешкодила їй повернути Глібу гаманець! Дотепер вона терпіла нападки й причіпки гувернантки, щоб не засмучувати Агнесу, але зараз мачуху вже ніщо не могло засмутити.

— Ти не маєш права мені забороняти! Ти не господарка в цьому домі. Ти більше не будеш мною командувати. Ніколи! — викрикнула дівчинка.

Від збентеження Марика забула і про манери, і про те, що до старших слід звертатися на «ви». Помітивши, як витягнулося обличчя мадам Кістяк, дівчинка мимоволі посміхнулася.

Класна дама остовпіла від такої неприкритої нахабності. Дівчисько зовсім відбилося від рук! Тільки добра порція різок могла привести її до тями. Гувернантка хотіла схопити негідницю й силоміць посадити під замок, але вихованка спритно вивернулася й, не звертаючи уваги на окрики, щодуху помчала геть.

Марика анітрохи не шкодувала, що нарешті висловила мадам Кістяк те, що накопичилося в неї на душі. Нехай противна стара діва хоч лусне зі злості! Ніхто не завадить їй принести Глібові гарну звістку.

Добігши до стайні, дівчинка вивела свого улюбленця, гнідого скакуна на прізвисько Жвавий. Вона не стала витрачати часу на те, щоб його осідлати. У таборі Марика змалечку їздила без сідла й могла приборкати будь-якого рисака. Цигани жартували, що дівчиську помилково дістався талант конокрада.

Жвавий торкнувся щоки дівчинки теплими губами, наче поцілував, і від цього дотику їй стало спокійніше. Вона погладила коня по гриві, спритно підхопилася верхи й виїхала з подвір’я.

Вперше за довгі місяці Марика їхала без сідла й без упряжі. Вона мчалася, злившись із конем, відчуваючи його пружні м’язи. Вітер бив в обличчя й куйовдив чорні кучері. Дівчинка раптом відчула себе так, наче після довгого полону вирвалася на волю.

На жаль, щастя від насолоди скачкою тривало недовго. Чим ближче вона під’їжджала до палацу, тим гостріше перед нею поставало питання: що сказати Глібу, якщо він запитає, звідки в неї узявся гаманець?

Марика знову й знову подумки переживала сцену ворожіння в кузні й розуміла, що Агнеса невинна. Людина може обдурити людину, але нікому зі смертних не дано обдурити духа вогню. Може, чаклунський сон герцогині й поява гаманця якось пов’язані? Раптом вона довідалася, хто його вкрав, і її за це приспали? Виходить, злодій, і підкинув викрадену річ!

Дівчинка навіть не підозрювала, як близько вона підійшла до розгадки таємниці. Втім, зараз її більше турбувало, як переконати Гліба в невинності Агнеси. Якщо навіть вона сама засумнівалася в чесності мачухи, то він і поготів не повірить її доводам.

Раптом вона все зрозуміла. Сама доля підказувала їй рішення: гаманець треба непомітно підкинути. Тільки-но Гліб поверне його Зоряному лицареві, він відразу заспокоїться, й дівчинка зможе йому все пояснити.