Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

— і є знаком зачаття, входження «чоловічого в жіноче» (один трикутник «входить» в інший). Ви думаєте, чому ім'я єврейського Бога — Ієгова — не вимовляється вголос? Я вам розкрию таємницю: Ієгова означає «фалос» (чоловічий член). Причому, не член людини-чоловіка, а чоловічий член взагалі (в розумінні чоловічого начала в усій живій природі). Деякі ваші «вчені» — антисеміти — непристойно іронізують: мовляв, Ієгова — це х… собачий» [Див.». Климов Г. Красные протоколы. —М., 1992. — С. 174]. Вони через свою обмеженість не знають, що культ фалоса, причому відкритий, був досить поширеним в стародавньому світі й мав шляхетний, життєстверджуючий смисл.

А правильний смисл Ієгови, як і зірки Давида, один: чоловіче й жіноче начала, об'єднані в одне ціле. Тут я погоджуюсь із американським професором В. Вавиловим, котрий у книзі «О ветхозаветном Боге й светочах его» (Нью-Йорк, 1972) розшифровує ім'я Ієгова як словосполучення «Іяхава», де Ія — фалос, а Хава — жіночий орган. І зміст ясний: Бог — творець життя, яке виникає лише за умови поєднання чоловічого й жіночого начал. Так і в історії: арії єднаються із семітами, породжуючи високодуховну, інтелектуальну цивілізацію.

Говорячи про законодавця іудаїзму Мойсея, відомий письменник-езотерист Е. Шюре зазначає: «Жінки боялися холодного й непроникливого погляду молодого жерця, як зачинених дверей, що ведуть до храму Ізиди… Вони передчували ворога жіночої стихії в цьому майбутньому засновникові релігії, чоловіче начало якої було найбільш абсолютним і найбільш незламним [Шюре Э. Великие посвященные. —С. 138].

А Мітра — арійський Бог, навпаки, представляє жіноче начало, джерело життя, яке уособлюється Сонцем. Ієгова в поєднанні з Мітрою дає Ісуса Христа. Християнське вчення — це складний конгломерат іудаїзму (вчення Мойсея) й арійських «доповнень», узятих кусом на Сході, а також виплеканих у середовищі єсеїв (секта, у якій виховувалися Іоанн Хреститель й Ісус Христос).

Однак дивно, що досить часто віруючі в Христа вороже ставляться до євреїв. Це роблять навіть ті, хто вважає себе освіченим християнином. Але ж Біблія вчить зовсім протилежного. Євреї ведуть своє духовне начало від Якова, перейменованого в Ізраїля. «Яків, або Ізраїль», з позиції вашої віри, виступає символом або представником усієї Церкви Божої на Землі. Вислів «Яків, сім'я Якове, чада Якові» (тобто євреї — Ю. К.) часто вживають стосовно всього товариства істинно віруючих на Землі [Див.: Библейская энциклопедия. — С. 311].

Символічно те, що історичні місії двох супернародів (аріїв і євреїв) розпочалися з національних катастроф, великих виходів і руху до земель обітованих (аріїв — до Північної Припонтиди, євреїв — до Палестини). Однак не менш символічно й те, що Яфет «прийняв» Сима на землях України.

ЗНАК І ЗНАННЯ — СЛОВА ОДНОГО КОРЕНЯ

Да людям редко что и нужно, кроме слов. Что в них есть мысли, верят без разбора.

Гете

— Ми вже говорили про те, що великі писання: і ваша Біблія, і наша Рігведа, і єврейська Тора, й арабський Коран, і перська Авеста — це символьні (знакові) системи, якими зашифровані знання про Бога, Світ, Людину, зміст життя, історію, місце в ній рас і народів. У них — метафорична, алегорична форма викладу, яка приховує найглибшу семантику (смисл). За це чіпляються противники релігії, підсовуючи малотямущим людям тенета писань і трактуючи їх буквально, тобто помилково. «Чи можна нагодувати, як це стверджує Біблія, одним буханцем хліба п'ять тисяч чоловік? — диву ються вони. — Де ви бачили, щоб манна сипалася з неба, люди ходили морем, «аки по суху», або дівиці народжували без злягання з чоловіками?»

Але ж це знаки. Важливо зрозуміти їх вміст, що за цим усім криється. Існують широко вживані символи величезної інформативності.

Найбільша помилка нашого матеріалістичного віку — байдуже, несерйозне ставлення до знаків і символів. Звідси все наше неуцтво — сум'яття духу і розуму. Знак і знання — слова одного кореня. Світ — це розкрита книга, знаки — її алфавіт. Емпірична історія відштовхується від артефакту, і ми часто не бачимо смислу в історичному процесі. Смислова, духовна історія, про яку йдеться, відштовхується від символу, намагаючись зрозуміти його значення, розшифрувати.

Я, наприклад, ще в таборах запитував зеків — колишніх військових — і навіть охоронців, що означають зірочки на їх форменому одязі — на погонах, рукавах, головних уборах — і навіть над Кремлем. Ніхто не зміг пояснити. Ніхто не замислювався над тим, коли і як пентаграма [П'ятикутна зірка] стала головним символом країни Жовтня. Якби маси людей знали, що вони носять на собі знак сатани (у Гете Шауст викликає Мефістофеля, малюючи п'ятикутну зірку; це місце в перекладі опускалось за радянських часів), гадаю, їх ставлення до дійсності було б іншим.

ЗНАКИ АРІЇВ. ХРЕСТ — ЖІНОЧЕ НАЧАЛО ЖИТТЯ І ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Трикутник — замість хреста. Лозунг сатаністів

— Основні арійські знаки — хрест, тризуб, жовто-синій прямокутник (введений ще Рамою), знак Сонця (коло з променями або просто коло).

Антиподами їх є: свастика, мальтійський і тевтонський хрести, чорний прямокутник. Це також арійські знаки (в семітичному світі їх немає), але вже асурів — «коричневих» аріїв, «відщепенців», які згодом створили «нордичне» відгалуження раси. Свастика (зокрема повернена за годинниковою стрілкою) може бути й загальноарійським «нейтральним» знаком, аналогічним знаку Сонця.

Зупинимось лише на одному з них — хресті.

Багато хто думає, що хрест поширився у світі тому, що на ньому був розіп'ятий Ісус Христос. Християнська церква так витлумачує свій основний символ: хрест у Давньому Римі був місцем і знаком ганьби і смерті. На ньому закінчували життя найзапекліші негідники, найнебезпечніші злочинці. Господь Ісус Христос, замучений на хресті, а затим воскреслий, змінив зміст хреста, перетворив його на знак життя і величі.

Взагалі це правда. Але є два моменти, розголошення яких церква уникає. По-перше, Ісус помер не на хресті, а на Т-подібній споруді. Хрест — перехрестя і, отже, повинен мати чотири кінці. Існують хрести: католицький, мальтійський, єрусалимський, енкалпіон (чотирикутний), православний (восьмикутний), андріївський (скошений-чотирикутний), тевтонський (шестикутний)…

Але хрестів з трьома кінцями не буває. По-друге, хрест вже існував за багато тисячоліть до Христа, і не лише в християнському світі, а й у Тибеті, Індії, Давньому Єгипті, в Україні часів Трипілля і Рун-віри. Христос і його апостоли нічого не говорили ані про хрест, ані про хресне знамення, та й у Старому Завіті про нього ні слова.

Офіційно він став символом християнства з 680 року, коли IV Константинопольський собор ухвалив символ ягняти замінити символом людини, розіп'ятої на хресті. До цього хрести з'являлись у християнській атрибутиці спонтанно (у тому числі й у вигляді ягняти