Андрій Юрійович Хорошевський - Проект «Україна». Галерея національних героїв

Булгакова дуже нелегкими. Коли на сцену МХАТу повернулися «Дні Турбіних» і після закінчення спектаклю завісу давали 20 разів, Булгаков написав другові, що «авторові цієї п’єси повернена частина його життя». Але подальшу частину життя йому безбожно отруювали, бо все, що було створене, виходило за рамки звичного: не всі могли мислити по-булгаковськи. Непросто складалися взаємини в колективі, де творили реформатори театру Станіславський і Немирович-Данченко, а грали актори, імена яких ми вимовляємо тепер з благоговінням: І. Москвін, О. Кніппер, А. Тарасова, А. Кторов, М. Яншин, О. Грибов, О. Андровська… Не було кінця зауваженням і переробкам готових речей, їх то дозволяли, то забороняли, затягуючи строки постановок. На чию тільки думку не доводилося зважати авторові! Дуже характерна в цьому сенсі історія створення інсценізації романа Сервантеса «Дон Кіхот». Цю роботу запропонував зробити М. Булгакову режисер театру ім. Вахтангова В. Куза. Драматург справився з нею: 3 грудня 1937 року уклав договір із театром, а 8 жовтня (менше ніж через рік) інсценування було готове. Йому належало дістати схвалення Комітету у справах мистецтв, але П. Керженцев, що очолював цю установу, в своїх зауваженнях зажадав: «Треба зробити так, щоб відчувалася сучасна Іспанія!» Дозвіл Головреперткома був отриманий у січні наступного року. У квітні вахтанговці почали репетиції, але незабаром через якісь причини припинили, тому автор відправився в Ленінградський БДТ і уклав договір з ним. Відзначимо, що це відбулося в листопаді 1939 року, коли Михайло Афанасійович уже був серйозно хворий і навіть склав довіреність на ім’я дружини на ведення всіх своїх справ, а також заповіт. Театр Вахтангова відновив роботу над «Дон Кіхотом», але в строки не уклався, прем’єра спочатку планувалася на січень 1940 року, а відбулася тільки 8 квітня 1941-го, коли Булгакова вже не було в живих.

Булгаков мав величезний творчий потенціал. За якісь десять років він створив стільки п’єс і інсценувань для драматичних театрів, лібрето для оперних постановок, літературних шедеврів! Це була пора розквіту його обдаровання, коли з’явилися блискучі твори: біографічна книга про улюбленого драматурга Мольєра для горьківскої серії «Життя видатних людей», п’єси «Кабала святош» (або «Мольєр»), «Блаженство» («Іван Васильович»), «Олександр Пушкін» («Адам і Єва»), а також чудовий памфлет «Театральний роман» з присвяченням «Таємному другу, що став явним, дружині моїй Олені. Ти здійсниш зі мною останній мій політ».

У 1934 році Булгаков став членом Спілки письменників. У 1936-му, після конфлікту з режисером МХАТу М. Горчаковим, відмовився працювати там, де, як він висловився, робили замах на його творчість, і поступив у Великий театр лібретистом-консультантом, пообіцявши робити одне лібрето в рік. Він устиг створити «Чорне море» про події на Перекопі, «Мінін і Пожарський», «Мадам Фіфі» (або «Рашель»), «Петро Великий», серед задумок були опери «Війна і мир», про князя Володимира – хрестителя Русі – і багато чого іншого. Михайло Афанасійович не раз пропонував свої твори столичним театрам (Сатири, Красному, Робітничої молоді), а також Великому драматичному в Ленінграді, Харківському театру російської драми, Бакинському робітничому. Він не тільки писав, брав участь у постановках, але і грав на сцені, наприклад у «Турбіних» або «Піквікському клубі», де виконував роль Судді. Ще одним напрямом його пошуку були кіносценарії для студій «Союзфільм» і «Укрфільм». З поміж багатьох робіт він хотів зняти «Пригоди Чичикова». Не зміг утриматися Булгаков від участі у виданні зібрання творів Мольєра і зробив переклад п’єси «Скупий». Він спеціально займався італійською й іспанською мовами: першу вивчав як мову опери, другу – Сервантеса. І найголовніше: протягом 20 років М. Булгаков безперервно і болісно створював головну працю свого життя – роман «Майстер і Маргарита».

Час початку роботи над «Майстром і Маргаритою» Булгаков у різних рукописах датував то 1928-м, то 1929 роком. У першій редакції роман мав декілька варіантів назви: «Чорний маг», «Копито інженера», «Жонглер з копитом», «Син В.», «Гастроль». Перша редакція «Майстра і Маргарити» була знищена автором у березні 1930 року після отримання звістки про заборону п’єси «Кабала святош» («Мольєр»). Про це він повідомив у листі уряд: «І особисто я, своїми руками, кинув у піч чернетку роману про диявола…»

Робота над «Майстром і Маргаритою» поновилася в 1931 році. До роману були зроблені чорнові накреслення, в яких вже з’явилися Маргарита й її тоді ще безіменний супутник – майбутній Майстер, а Воланд обзавівся почтом.

Друга редакція, що створювалася до 1936 року, мала підзаголовок «Фантастичний роман» і варіанти назв: «Великий канцлер», «Сатана», «Ось і я», «Чорний маг», «Копито консультанта».

Третя редакція, почата в другій половині 1936 року, спочатку називалася «Князь тьми», а потім, у 1937 році, з’явився знаменитий тепер заголовок «Майстер і Маргарита».

Булгаков поспішав завершити роман, оскільки відчував, що здоров’я його стає все гірше і гірше. На одній із сторінок рукопису «Майстра і Маргарити» зроблений короткий запис: «Дописати, перш ніж померти!» Найбільш активна робота над романом йшла весною 1938 року.

Роман «Майстер і Маргарита» став для Булгакова Реквіємом, який увібрав у себе всі ідеї і помисли письменника, що так або інакше звучали в ранніх творах. Він насичений складною філософською і етичною проблематикою, охоплює широке коло тем. У романі гостро поставлені питання про сенс людського життя, про істину, справедливість, про призначення мистецтва, про добро і зло – загальнолюдські проблеми гуманізму. Оригінальна філософська концепція роману поєднується у Булгакова з гострою політичною сатирою.

Останні виправлення до тексту «Майстра…» письменник диктував дружині 13 лютого 1940 року, а 10 березня його не стало.

Коло ліжка чоловіка, що вмирав, Олена Сергіївна дала клятву надрукувати роман. Книга пролежала в архівах вдови 20 років і дочекалася свого часу. Вона перетнула межі СРСР і увійшла до «десятки» кращих творів літератури ХХ сторіччя в багатьох країнах світу. На основі булгаковського роману створені п’єси, кінофільми, балети, мюзикли і навіть симфонія. З’явилася величезна кількість досліджень, в США випущена міжнародна булгаковська бібліографія. Загалом, ця книга захопила уми людей, що читають і мислять. Ціною величезних зусиль О. С. Булгакова дотримала слова, аж до дрібниць – наприклад, віддала гонорар за роман першій людині, яка після публікації поклала квіти на могилу автора на Новодівичому кладовищі.

Сучасні тиражі книг Булгакова обчислюються мільйонами екземплярів. Об’єм дослідницької і мемуарної літератури про письменника величезний, сотні книг присвячені аналізу його творчої спадщини, випущена спеціальна «Булгаковська енциклопедія», створені булгаковські сайти в Інтернеті.

Булгаков стає для нас все ближчим і доконче потрібним. Про нього можна сказати словами, що були звернені до його улюбленого драматурга Мольєра: «Для його слави нічого не по трібно, він потрібний для