Анна Мінаєва - Місто трьох королів, Анна Мінаєва

— Тоді я неправильно тебе зрозуміла, — пробурмотіла вона і знову поглянула у вікно. — Вибач.

— Ти мені вибач, — Джозі схопилася з місця і за мить вже була поряд з вікном. Обійняла сестру, яка невдоволено забурчала. — Я завжди буду про тебе піклуватися. Навіть якщо тобі здається, що я тебе не розумію. Пробач, якщо щось не так, гаразд?

— Гаразд, — прохрипіла Ребека. — Пусти!

Джо відступила на крок, посміхаючись крізь сльози та кинула фразу, від якої в мене все усередині здригнулося.

— Була б жива мама, такого б не трапилося. Нічого з усього цього. Вона б не дозволила батьку невідомо куди подіти стільки грошей, вона б не стала вирощувати цю гидоту! Та вона б не дозволила нам вийти заміж за тих, кого ми не покохаємо. А він… він… він все це зробив! Він знищив нашу родину!

Тепер вже мені закортіло обійняти її. Однак я ледве не вперше бачила Джо сердитою. Не сумною, не засмученою. А саме сердитою та злою.

— Боги вирішили інакше, — Ребека знайшла слова раніше за мене. — Хвороба… Хто б міг подумати, що ніхто не зможе вилікувати якусь там хворобу? Хто б міг подумати, що саме так піде з життя Пряна королева?

— Якби не це, все було б інакше, — погодилася я, встала. — Та зараз є тільки ми. Ми є одна в одної. І в нас є старший брат. Ми розберемося з цією проблемою. Спочатку дамо Гідеону час поговорити з королем… Якщо нічого не вийде, батько мав рацію, до мене залицяється сам кронпринц. І нещодавно він сказав, що у разі потреби я можу на нього розраховувати. Здається, це саме та потреба.

Джозі поглянула на мене:

— А що з грошима робити? Борги ж є? Ці рослини… де він їх вирощує?

— По одній проблемі за раз, — озвучила я свій девіз по життю. — Спочатку позбавити влади нашого батька. З іншим розберемося разом пізніше. Ви ж мені допоможете, якщо що?

— Так, — Джо кивнула, не замислюючись.

— Навіть якщо ти не будеш просити, — відгукнулася Ребека. 

А я тоді навіть не звернула уваги на те, що саме вона сказала.