Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

В очах темніє, коліна підгинаються, прямо перед очима –сходинка, на яку я з усіх сил витріщаюся, прослідковуючи малюнок дерев’яних кілець. Білуватий туман застилає зір і підкочується знайома нудота. Я міцно замружуюсь. Не можна показати, де я зараз знаходжусь. Мене підхоплюють на руки і несуть, я навіть не думаю хто, і відчувши щокою тканину подушки, полегшено видихаю. У вухах шумить і я нічого не чую. Навпомацки знахожу ковдру і накриваюсь з головою, занурюючи себе у темряву.

Коли мене відпускає, я спочатку не рухаюсь. Слухаю темряву довкола мене. Схоже, я в кімнаті і крізь ковдру, якою я накрита, пробивається світло від нічника. Вичекавши деякий час, обережно стягую покривало. Кімната освітлена тьм’яно, фитиль у лампи прикручений до мінімуму, а в кріслі біля столу сидить  Девін. Схоже, заснув, пильнуючи мене.

Я встаю, потягуюсь, і підхожу до нього. Будити шкода, але краще йому виспатись на ліжку, ніж у кріслі. Як тільки кладу руку на плече, Девін відкриває очі.

- Зі мною вже все добре, - тихо кажу. – Лягай на ліжко.

- Аво. З вами все гаразд? Принести щось, може води?

- Так, води можна.

Девін підіймається, тягнеться через стіл і підсуває піднос, накритий рушником. Там хліб, кусень сиру і буженини. Девін наливає в склянку воду з глечика.

- Ти сам вечеряв?

- Так, перекусив щось, - недбало відповідає Девін, нарізаючи скибками хліб і решту.

Я різко відчуваю голод і буквально накидаюсь на їжу. Девін дивиться на мене якийсь час і мій апетит його, очевидно, заспокоює. Переконавшись, що мені вистачить, споруджує канапку й собі. Якийсь час ми просто їмо.

Наситившись, я відкидаюсь на спинку стільця і прикриваю очі.

- Мені треба надвір. Де тут зручності?

- Я проведу, - встає Девін.

На вулиці морозна ніч і «вовчі» зірки. По краю неба швидко мчать сірі клапті хмар, але тут, внизу, вітру немає. Девін дає мені світильник і залишається чекати недалеко від вбиральні. Мушу визнати, що наявність чоловічого одягу значно спрощує життя. Шкода, що за цей привелей доводиться платити небезпекою.

В кімнаті Девін знову всідається в крісло і закриває очі. Я нарешті зауважую, що другого ліжка тут немає.

- Ми з лордом Келлемом віднесли вас в першу ліпшу кімнату. А потім вирішили нічого не міняти, щоб вас не побачив ніхто з прислуги. – пояснює Девін. - Ви дуже погано виглядали.

- Зрозуміло. Девін, ви так не виспитеся, лягайте поруч. Врешті, це дорожні умови.

- Я спав і в значно гірших.

- Охоче вірю, але зараз в цьому немає необхідності. Лягайте.

Девін врешті виконує мою вимогу і влаштовується поруч. Місця тут дійсно досить.

- Аво… я хотів спитати…

- Що?

- Якщо з вами знову таке трапиться… ви знаєте, що робити?

- Краще мене не чіпати і не розмовляти біля мене. Приступ сам пройде, але звуки викликають головний біль. – хотіла б я йому пояснити все. Але вже нехай у Лейвуді. Сподіваюсь, що Кертіс сприйняв мою темряву за сон.

Ніч минає спокійно . Девін зранку впускає Фрая, який прийшов подивитися на мій стан.

- Вже все добре, - запевняю його. – Минулося і я повна сил. Можу їхати.

Фрай уважно мене оглядає і розслабляється.

- Ще недовго лишилося. Далі заїжджі двори траплятимуться частіше, і в таких довгих переходах потреби не буде. Мені не хотілося, щоб ви ночували просто неба, на голій землі.

- Я принесу сніданок сюди, - пропонує Девін. - В залі гамірно і багато народу.

Я погоджуюсь, і коли чоловіки виходять, намагаюсь привести волосся до ладу. Це зовсім не те саме, що дати вірній служниці гребінь в руки. Густе, хвилясте, ще й заплутане за попередні день і ніч. І ще потрібно зробити його схожим на чоловічу зачіску. Ах, як би мені знадобилась тут Грейс!

Втім, вона береже найцінніше, що в мене є – Рея. Це вартує всіх моїх кіс.

Ми вирушаємо за годину і люди Фрая ведуть між собою розмови за Йорнборн і тамтешніх красунь ще в стінах заїзду. Ми виїзжаємо з Капісу і цього разу в нас багато попутників. Звернути до Лейвуду прямо у них на очах не дуже розумно. Спроби Кертіса дістати мене непокоять. З чого б то йому робити це саме зараз? На щастя, Фрай також не поспішає робити наші наміри очевидними. За наступним селом він дає команду прискоритись і ми швидкою риссю обганяємо попутників. Дочекавшись пустого відрізку дороги, Фрай командує звернути до лісу. І зрізавши кут через його гущавину, ми виїзжаємо на інший тракт, вже у напрямку Лейвуду.