Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

не цікавила, вони не вважали її потрібною. Не було потреби говорити про етику — достатньо покладатися на невидиму руку ринку, яка автоматично трансформує приватні вади (наприклад, егоїзм) у загальне благо (напр., зростання ефективності). І вкотре спостерігаємо іронію історії: як самі незабаром побачимо, ідея невидимої руки ринку насправді народилася в пошуках моралі, але десь через сто років після цього питання моралі зникло зовсім, а економіка повністю емансипувалася від етики. Відбувається дивний розворот. Адам Сміт, Томас Мальтус, Джон С. Мілль, Джон Локк — великі батьки класичної ліберальної економіки — передусім були моральними вчителями[666]. На століття пізніше економіка стала математизованою і алокативною наукою, у якій повно різних графіків, формул і таблиць, де нібито зовсім немає місця для етики.

Як це можливо? Вагому частину відповіді на це питання ми можемо знайти у Бернарда де Мандевіля, який був, хай і менш відомий, але — на відміну від Адама Сміта — таки справжнім батьком ідеї невидимої руки ринку в тій формі, яку ми знаємо сьогодні.

Теорія невидимої руки ринку, яку тепер помилково присуджують Адамові Сміту, залишила глибоку борозну в економічній моралі: приватна етика нікого не цікавить, що б не відбувалося, моральне чи неморальне, все йде на користь загальному благу. Не складно запідозрити, що саме в момент тривіалізації принципу невидимої руки ринку економіка остаточно звела рахунки з етикою й відмовилася від неї, як від чогось неважливого. Первісне загальне уявлення про відношення етики й економіки, на яке ми наштовхнулися в Старому Завіті, перевернулося з ніг на голову. Разом із де Мандевілем всі відважно почали стверджувати: що більше вад, то більше матерії для генерування загального добра. Можна вважати великою іронією історії, що Адам Сміт гостро й абсолютно однозначно дистанціювався від ідеї невидимої руки ринку, як її собі уявляв Бернард де Мандевіль.

У наші дні економісти знову звертаються до етики, а інтерналізація норм стає привабливою сферою. Загального визнання набуває ідея, що економіка набагато краще працює в етичному середовищі, де учасники дотримуються правил гри. До досліджень впливу етики на економіку з різних причин (якість підприємницького середовища, corporate governance, транспарентність, дослідження неформальних інституцій і т. д.) починають долучати впливові світові інституції. У центрі уваги знову опиняються питання, які були актуальними на початку в уявленнях старих євреїв, зокрема, що мораль — дуже корисна для економіки. З цією думкою погодився б і Адам Сміт[667]. Проте його попередник, провокативний поет де Мандевіль, бачив світ інакше.

Народження людини економічної

Аж досі я не міг навіть уявити собі, щоб взагалі могла з’явитися книга рівня Макіавеллі.

Проте де Мандевіль її далеко переплюнув.

Джон Веслі[668]

І хоч де Мандевіль залишився дещо в тіні інших, більш відомих імен, це саме він першим почав експліцитно займатися економікою, достатком та їхнім зв’язком із мораллю.

Де Мандевіль звертає увагу на ненавмисні суспільні наслідки поведінки індивіда та відкрито заявляє, що суспільне благо може й повинно (!) базуватися на егоїзмі.

Свої думки він пропагує сміливо, провокативно й оригінально. І хоча з ретроспективного погляду можна знайти натяки деяких його тез і в набагато старіших текстах (як ми вже це продемонстрували на прикладах шумерів, євреїв та вчення Фоми Аквінського), проте саме де Мандевіль абсолютно однозначно ввів в історію філософської думки західної цивілізації ідею, що особисті моральні вади окремих людей можуть сприяти загальному суспільному економічному благу. Тому з цього погляду ми б мали саме де Мандевіля, а не Адама Сміта, вважати першим сучасним економістом.

Унікальність де Мандевіля полягає і в тому, що він єдиний описав суто економічну тему в віршах. У короткому й жвавому поетичному тексті він створює оригінальний мисленнєвий комплекс, який повністю вибивається з усіх до нього опублікованих моральних і суспільних концептів.

Про порядних злочинців

Доволі складно випродукувати велику ідею, якщо немає супровідної контроверзії. Поезія де Мандевіля свого часу викликала великі протести — серед невдоволених, як ще пересвідчимося, був і сам Адам Сміт. Той самий Сміт, якого економісти взагаліто вважають продовжувачем ідей Бернарда де Мандевіля.

Спочатку де Мандевіль заробляв на життя перекладами, писав казки. Визнання йому приніс лише один твір, віршована «Байка про бджіл» (1674 р.) Ажіотаж виник тільки навколо третього перевидання в 1723 р., після чого де Мандевіль опинився в центрі однієї з найзапекліших дискусій XVIII ст. Кількість критиків де Мандевіля постійно зростала, до них додалися й такі відомі імена, як Джордж Берклі, Френсіс Гатчесон, Арчібальд Кемпбел, Джон Денніс та не в останню чергу Адам Сміт, який визнав думки де Мандевіля «повністю хибними»[669]. Англійський теолог Джон Веслі прирівнює де Мандевіля щодо рівня збоченості до Макіавеллі.

Думки де Мандевіля дочекалися судової заборони, у Франції кати спалювали його книги просто на вулицях. Багато хто вважав його антихристом, на бік його противників перейшли й Девід Г’юм та Жан-Жак Руссо.

Поема починається з опису заможного суспільства, яке своїми параметрами відповідає суспільному ладу тогочасної Англії. Втім, під маскою, на перший погляд, задоволеного суспільства буяють вади. Жодне ремесло не обходиться без махлювань, жодна інституція — без хабарів і корупції:

Кожна частина цілого кипіла від розпусти,

Проте загалом всі купалися в щасті[670].

Проте бджілки скаржаться, вважаючи, що в справедливому й порядному суспільстві їм би жилося краще. Бджолиний бог Йов дослуховується до їхніх прохань і перетворює бджіл у доброчесних створінь.

Відтоді всі в’язниці геть опустіли,

Всі боржники охоче борги сплатили,

Навіть всі забуті кредити,

За які вже не можна й судити[671].