Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

— Мабуть. Вона тоді була аспіранткою, — знизав плечима Дамір.

— Так, — сказав Льєн. — А ти?

І подивився на Шелеста, що моргав по-совиному.

— Я дракона черепом убив, мене там, у жертву, намагалися принести. Ну, з татом ще якось провалився в ущелину, а потім над нами лавина прокотилася, пішли б далі, нас би накрила. А так… ну, там у всіх щодня пригоди були. То якісь волоцюги нападали, то ведмеді забрідали, то ще щось.

— Так, — повторився Льєн. — Треба подумати.

Хлопці знизали плечима і великодушно дозволили йому займатися такою необхідною справою.

Томія ж заявила, що настав час щось поїсти. Чим усі й зайнялися.

Після їжі, навіть злісному дідові вдалося згодувати смужку м'яса, вирішили пошукати ще мотузок, щоб посадити господаря будинку на коня, надійно до нього прив'язати і довезти до дізнавачів. Їм, напевно, будуть цікаві його розповіді, про гриби.

І після пошуків Льєн зрозумів, що в нього зовсім не параноя, що зі студентами справді щось дуже не так. Тому що крім мотузок вони знайшли купу порошків, які притягли Томії на впізнання. Іншу купу накопичувачів. Схеми, підозріло схожі на ритуальні. І, найголовніше, розсип старовинних амулетів.

Побачивши студентів з цими знахідками, дід став лаятись так, що Льєн щити на всіх поставив, а то ще прокляне випадково.

І виявилось, що знайти студенти нічого не могли. Тому що все було дуже добре заховано.

А хлопці стверджували, що вони нічого, крім мотузок, не шукали. Просто Ленцу склянки з порошками мало не на голову впали, разом із запиленим опудалом та шматком дошки. Дамір спіткнувся об мотузку, потягнув її, впав і вдарився потилицею об стіну, проломивши дощечку, що маскувала схованку. А Шелест взагалі йшов, позіхав, побачив череп на полиці, вирішив його продемонструвати всім, і випадково збив той старий закопчений ліхтар, з якого й випали амулети.

Дід лаявся, доки не охрип.

А Льєн трохи подумав, ще раз подивився на компанію, що розглядала знахідки, і рішуче сказав:

— Їдемо до храму певної долі. Тому що не буває таких збігів.

Компанія не сперечалася.

А слухати протести діда не стали. Тим більше, поряд із тим храмом якраз був будинок дізнавачів. Де діда вже зачекалися, як стверджував Льєн.

***

До містечка Три перехрестя, дому дізнавачів та храму компанія дійшла всього за два дні, незважаючи на протести коня, якому тягти на собі ненормального діда, що вічно щось бурмотить, подобалося набагато менше, ніж Томію. Хлопці навіть запідозрили, що це через те, що дівчина легша. Потримали її по черзі на руках. Потім підняли діда. І з'ясували, що нічого подібного, Томії до стану мішка з кістками ще худнути та худнути, і воно їй не буде личити, як сказала сама дівчина.

Загалом, кінь вкотре продемонстрував свої дивацтва.

Або розум.

Думки щодо цього розділилися.

Дізнавачі, як і стверджував Льєн, діду та його грибу зраділи. Дуже. Особливо після того, як божевільного роздивилися, а потім ще й амулетом над ним помахали. Виявилося, це зараз він худий і ненормальний, а якихось два роки тому був маг усім на диво. Ледь не один із найкращих у Трьох перехрестях. Він і амулети виготовляв, і на прокляття перевіряв і…

Загалом, гарний був маг, начебто.

А потім він узяв і зник. Начебто саме тоді, коли посеред літа зарядили дощі на три дні, навіть болото розрослося і до осені так і не поменшало. А може, й не тоді, може, трохи раніше. Просто по дощу нікому ходити не хотілося. А тим, хто доходив до дому мага і не виявив його там, не хотілося нікого шукати, вони вирішували, що їхня справа зачекає. А потім ще й велику яму посеред міста вимило, взагалі не до мага стало, тим більше, з землею він працювати не вмів. А коли кинулися, виявилось, що ніхто його не бачив давненько.

А ще в ті часи дівчата пропадали. Ось один дізнавач і склав ці події разом. Щоправда, запідозрив, що маг на свою голову дізнався, куди саме вони пропадають, і подався рятувати останню, яку вкрали майже на очах матері, прямо з рідного двору.

Загалом мага вирішили врятувати, якщо там є, кого рятувати. І розпочали цю добру справу з обшуку його будинку, раптом десь записи знайдуться чи ще якась підказка. Старанно обшукували, навіть маг-шукач за тиждень приїхав і підключився. Ось і знайшов. Все знайшов. І записи, і потайну кімнатку, і насіння чорної трави, і навіть якісь засушені гриби, в яких запідозрили бджолівські, дуже дивно вони засохли, виглядали так, наче були живими. Просто швидше за все зменшилися.

Бджолови, правда, у цих грибах свої не впізнали, але впевнено сказали, що вони з іншого світу та ще й кимось місцевим змінені. Навіщо, бджолови не знали. А те, що гриби можуть проводити та накопичувати силу, маги зрозуміли і до їхніх консультацій.

Льєн, почувши ці одкровення, почухав потилицю і розповів, що дід бурмотів про когось, хто напував гриби кров'ю незайманих дівчат, не розуміючи, що потрібна кров магів.

Дізнавач сплюнув і втішив тим, що саме про це було написано в записах, і велів усе кинути і відвести своїх підлеглих до будинку божевільного. Щоправда, отримавши чарівну мапу та запевнення, що за два дні нікуди Льєн і підопічні з міста не подінуться, заспокоївся і дозволив іти до храму. А його підлеглі поїхали на пошуки лісового будинку раніше, ніж Льєн з компанією пішов із будинку дізнавачів. Правда, їх там нагодували, приємна пухка дама ще й чай зробила. Потім ще раз розпитали і відпустили, велівши нікуди далі храму не ходити, принаймні поки не повернуться ті, хто виїхав на пошуки лісового будинку.

— Ну, і справи тут творяться, — задумливо сказав Ленц, коли компанія вийшла на вулицю і, не поспішаючи, вирушила до храму, що стояв зовсім недалеко від містечка.

— Оце мене і дивує. — Льєн поморщив ніс, озирнувся, ніби підозрював, що хтось може підслуховувати і пояснив: — Розумієте, нам начебто не щастить, а потім ця невдача, раз, і виявляється удачею. Дивно так. То ви в розбійників мапу відібрали, без якої, напевно, так і зникли б у болоті, і вона ж у результаті вивела вас на мене. То через ту дурепу у в'язницю потрапляємо і знаходимо там тарілку. Тепер цей дід, який саме тут потрібен був. Нас годують, поять, відправляють до храму чийогось помічника, щоб вмовили нас прийняти відразу, а не водили колами, як часто люблять ті, хто чує долю. Все одно до одного.