Андрій Хімко - У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий

на навчання в інше місто, а тебе засадять у ДОПР. Я не могла не повірити: у них у клієнтах ательє і прокурори, й слідчі... Вже в кіно я подумала, що батько щось розпитають в Оленки, як я піду, бо Гриця вони випровадили одразу, що дочекаються тебе, — примовкла дівчина. — В кіно, — схлипнула, продовжуючи, — Микола почав мене грубо обшарювати руками, я з усієї сили штурхнула його ліктем у бік і він присмирнів. Врешті фільм закінчився. Бажаючи не зустрітися з батьком і вселити в них переконання, що я розважаюся таки з Миколою, я вирішила повести його десь на відлюддя, щоб уникнути зустрічі з тобою чи знайомими... Так ми опинилися у нашому гроті, Микола про нього знав, і я почала йому пояснювати, що шкільне захоплення скінчилося, що у мене є ти, що я люблю тебе по-справжньому, а з ним ні листуватися, ні зустрічатися більше не хочу... Почувши моє зізнання, Микола осатанів, між нами почалася така боротьба, яку словами я тобі не можу передати! Він розхристав мене всю догола, порвав на мені білизну, звичайно, маючи намір зґвалтувати! Я боронилася, як могла, пручалася, кусалася, кричала на весь світ, а як не стало в мене жодних сил, я засипала йому очі піском, аж він завив і побіг у воду! Тоді я звелася, накинула на себе спідницю й кохтину і чкурнула... Скоро він мене наздогнав. Фактично, я його притягла до гуртожитку, бо він не відпускав мою руку, — Леся глибоко схлипнула й тихо заплакала. — Ні, він не взяв моєї цноти! Більше того, я зрозуміла, що можу захиститися від нього, бо не хочу його, натомість, я не хочу захищатися від тебе! Любий лицарю! Спочатку я була нарікала, що ти не забрав мене від нього, як зустрівся нам перед кіно, але тепер я розумію, що тоді б мені не відкрилися очі на різницю між вами, хай і такою ціною! Подаруй мені моє сороміцтво, без нього, думаю, моя сповідь буде неповною і недостатньо доказово-сильною, — дівчина почала гарячково роздягатися. — Ось, дивись! — вигукнула в сльозах, і Петро побачив її тіло в синцях від колін і до шиї.

Сиділи мовчки, не знати й скільки, думаючи кожен своє, але й спільне, болюче до незатихання. А ранок надходив чистий, світлий і радісний.

— Даруй мені, — обізвалася знову Леся, — що не пішла на пошуки одразу, як Микола зник. Я розуміла, що убила тебе, але, повір, не маючи жодних сил, лежала в ліжку до самого вечора. Оговтавшись, кинулася навідати тебе вдома, а не заставши, вмолила всіх тебе шукати, сама ж побігла в парк із Надійкою. Там і побачила тебе на танцмайданчику! Не осудила тебе, бо розуміла твій стан і величину своєї провини! За палке й щире кохання ти отримав від мене зраду! — знову надовго змовкла сповідниця. — Сталися зі мною дві пригоди того вечора. Гадаючи, що то ти на лавці за хатою, я в темноті мало не впала в коліна, що виявились Ромковими, він там саме сидів із Оксанкою. А спостерігши тебе в парку з дівчатами, я в гарячці вирішила втопитися із камінного остінку. Добре, що хлопці врятували, як уже набралася води!.. Я стільки узнала за минулу добу, більше, ніж за все попереднє життя! — тихо заплакала Леся знову. — Тобі коли на чергування сьогодні? — спитала раптом, рукою витираючи сльози.

— На дванадцяту ночі.

— Чи можеш ти мене простити? Прошу тебе й молю знайти в собі сили, бо не житиму непрощеною! Я буду твоєю! Ось хрест святий! — Леся перехрестилася пристрасно. — Я тобі рабою згідна стати, розтопись і не будь таким крижаним, адже я очуняла для тебе! Стань знову таким, як був! Прошу тебе й молю, рідний мій! Хочеш, віддамся тобі хоч зараз, і ти переконаєшся, що я недоторкана? Хочеш, встану на коліна перед гуртожитком, щоб дівчата, які насміхалися з тебе у вікнах, бачили те? Я тепер знаю, що заплатила за порядність свавіллям! Прости мені! Ти став моїм кумиром! — розридалася знову дівчина.

— Підемо додому, бо вже день, — звівся на ноги Петро. — Вставай, обіцяла ж слухатись мене! — погрізнів його голос.

— Веди мене до себе в ліжко, хай докажу тобі, що я з тобою чесна! — підвелася й Леся.

— Хай іншим разом, а тепер ходім!

— Непрощеною не можу йти, любий мій!

— Візьми себе в руки! — нагримав Петро. — Мені потрібен час, щоб знайти в собі сили терпіти тебе! Зрозумій мій стан! Ходімо вже!

— Гидуєш мною?! — рушила врешті Леся. — І повірити не могла, що за такий короткий час таке може з людиною статися! Царице небесна! Дай мені сили вернути коханого! — почала хреститися дівчина. — Дай сил, царице! — повторювала, як божевільна.

— Досить! Перестань уже! Он у вікнах дівчата дивляться!

— То й добре! Я спокутую твою образу на їхніх очах! Дивіться, нерозумні й злі, як я випрошую прощення! — впала перед Петром на коліна. — Дивіться!

— Що ти твориш?! — схопив її Петро і підняв. — Май сором і гідність урешті!

— Їх я втратила у них на очах учора, то на очах і верну сьогодні! — впала Леся на груди Петрові, голосно розплакавшись. — Чуєте!? Випрошую прощення! — прокричала, звертаючись до зацікавлених, які одразу й зникли у вікнах.

— Не смій робити із себе посміховисько, Лесю! Іди додому, відпочинь і прийди до себе! — боявся за дівчину Петро. — Слухайся мене! Обіцяла ж!

— Не простив, значить? — марудила Леся.

— Іди випочинь і дай можливість випочити мені!

— Петрусю! Петрику! Пе-е-етре! Прости мене, лиши мене жити для тебе! — врешті рушила в сльозах Леся, оглядаючись.

— До завтра, Лесю! До вечора!

— Прийди сьогодні, любий! Неодмінно сьогодні, як спочинеш! Молю тебе! — зайшла нарешті у хвіртку.

Порозумілися Петро з Лесею таки того ж дня по обіді. Дівчина сама прийшла до Янчука. Привітавшись із бабусею, вона одразу сказала тій, що недостойна Петра, бо зрадлива, а що далі говорили, не чув, бо господиня попросила його збігати в робкоп. Як повернувся, посиділи на лавці під яворами, ще завидна навідали грот, де Петро побачив сліди нічної боротьби дівчини з Миколою і навіть підібрав ґудзики з її одягу. Довго там не затримались,